Томас Тімайєр - Подих диявола.

За п’ять хвилин Лілієнкрон і Гумбольдт уже стояли серед людей, які недовірливо на них витріщалися. Після незліченних рукостискань і привітань вони нарешті підійшли до своїх друзів.

— А де ж Ван Баккен? — поцікавилася Еліза.— Він не захотів вас супроводжувати?

— Ми його навіть не бачили,— відповів Гумбольдт.— Він буцімто лежить у постелі з температурою. Але щось мені підказує, що він намагається залікувати опіки, які отримав при спробі викрасти «Пачакутек». Я його попереджав, але він не захотів слухати. Добре, що це був не найдужчий розряд. Так що, швидше за все, він відбувся легкими опіками. За тиждень буде здоровий.— Він обернувся до принца: — Мій любий Дималю, настав час прощатися. Мені дуже шкода, що ми не можемо залишитися, але на нас чекають в інших місцях. Сподіваюся, твій батько одержить справедливе покарання, і новим королем оберуть тебе. Я вважаю, що ти гарний і мудрий правитель. Ця країна одержить справедливого короля.

— Повністю згодна,— підтвердила Лєна й цмокнула Дималя в щоку.— Якщо хочеш, я колись приїду до тебе в гості.

Принц посміхнувся.

— Буду дуже радий. І це стосується усіх. Дякую вам за допомогу, яку ви надали моїй країні й народу. Мені хотілося б подарувати вам щось, але я не знаю, що вам подобається, тому хочу попросити вибрати подарунок самим. Не можу запропонувати багато чого, але, можливо, вам сподобаються статуї богів у наших храмах.

— Нехай боги залишаться там, де вони є,— заявив Гумбольдт.— Вони належать вашому народу. Твоя подяка й добрі побажання — цього нам цілком достатньо. Передавай Поортвліту вітання й перекажи йому, що ми виконали завдання.

Дималь склав руки на грудях і вклонився.

— Так і зроблю. І розповім йому, які ви герої.

— Авжеж,— розреготався Гумбольдт.— Тільки не дуже перебільшуй, інакше ми теж станемо легендами.

— Уже стали. За кілька років про вас писатимуть у підручниках історії.

— До побачення, Дималю. І на все добре тобі.

Із цими словами вони піднялися на палубу. Корабель розгойдувався на вітрі. Оскару здалося, що він навіть відчуває, як «Пачакутеку» хочеться злетіти в небо.

Коли вони піднімалися, Оскар шепнув Лєні:

— Скажи, а чи не хочеш ти вийти заміж за Дималя?

— Що це ти вигадав? — посміхнулася дівчина.— Звісно, принц милий, але не можу ж я жити тут! Тут же немає нічого, крім спеки, вулканів і рису. Моє місце в Берліні, там мій дім. Ти ж не сподівався, що так просто від мене відкараскаєшся?

Оскар закашлявся.

— Звісно, ні. Я просто подумав...

— Ось почекай, знайду я собі дружка! Тоді кусатимеш себе за лікті.

— Це точно,— розсміявся Оскар.— Навіть не сумніваюся.

Берлін, два тижні потому...

Я коб Шпренглер, директор університету імені Фрідріха-Вільгельма, покрутив листа у пальцях. Він перевірив підпис, двічі перечитав деякі рядки й порівняв із більш старим документом, що лежав на столі перед ним. Потім він опустив папір і з задоволеним виразом обличчя звернувся до Гумбольдта:

— Я звернувся до потрібної людини. Губернатор Поортвліт не скупиться на похвали на вашу адресу. Відповідно до цього листа, із проблемами на острові ви розібралися. Перевищення повноважень припинилися, люди знову повернулися до звичної роботи. Міністрові закордонних справ уже доповіли, і він передає вам свої вітання.

— Дякую вам.— Гумбольдт сидів у наглухо застебнутому сюртуку, склавши руки на ціпку.— Добре, що всі задоволені нашою роботою.

Шпренглер підняв руку.

— Не дякуйте завчасно. Мені потрібно ще вислухати нашого любого колегу професора Лілієнкрона. Можливо, він висловить якісь заперечення.

Оскар перевів погляд на вченого.

Лілієнкрон надягнув свій найкращий костюм і купив собі нову шапку. Стара занадто постраждала під час подорожі. Він подарував її Вілмі, та поклала її у свій кошик зі скарбами й берегла як зіницю ока.

— У вас є мій письмовий звіт,— указав Лілієнкрон на папку праворуч від Шпренглера.— У ньому я розповів про всі події й виклав усі свої міркування з приводу нашої поїздки. Деякі події довелося відновлювати по пам’яті, тому що на місці не було можливості робити нотатки й замальовки. Мої шановні попутники надали мені неоціненну допомогу. Відтак перед вами доклад- ний звіт про подорож до внутрішньої частини Землі.

Шпренглер кивнув і погладив рукою папку.

— Якщо чесно, я чекаю не дочекаюся, коли зможу вивчити ваші записи. Але спочатку я хотів би попросити вас коротко оцінити роботу Карла Фрідріха Донхаузера і його колег. Природно, з огляду на умови, які ми обгово- рювали до початку виконання замовлення.