Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— Будь ласка, добродії! — поплескав він по стільниці.— Давайте спочатку подивимося!

Обидва чоловіки підійшли до столу й поставили на нього валізки. Обидва були одягнені в чорне й, схоже, були найвищою мірою неговіркими. Крім короткого привітання, досі вони не вимовили ані слова. Та й не було в цьому необхідності. Він і так знав, хто їх послав.

— Відкривайте!

Кремезний чоловік із червоними щоками й у капелюсі на голові відкрив замочок валізи й підняв кришку.

Синювато-чорний метал, хромований ствол, відполірована деревина. Курок, магазин для патронів. Поряд — чотири обойми дев’ятиміліметрових патронів. Парабелум. Зовсім нова модель пістолета. Така нова, що робити її почнуть тільки в наступному році. Це прототип, ручна робота.

Саме з цієї зброї й було вбито імператора з імператрицею. І передав її особисто Фалькенштейн. Берінгер узяв у руку пістолет і зважив. Як досвідчений стрілець він відразу оцінив, як легко й приємно тримати його в руках. Зброя, якої не можна відстежити. Ідеальна для замаху.

— Про цю штуку розповідають усілякі дива,— сказав він.— Чи не така вона гарна, як кажуть?

Ад’ютант Фалькенштейна кивнув.

— Гарний стрілець поцілить із нього мусі в око з відстані в сто метрів.

Берінгер провів пальцями по темному металу.

— А він надійний?

— Його випробовували в найсуворіших умовах, навіть у заливний дощ. Виробник гарантує якість.

— Чудово! — він поклав пістолет назад у валізку.— А що в іншій валізі?

Другий чоловік поставив свою ношу на стіл і відступив.

Берінгер відкрив замочки й відкинув кришку. Напівтемне приміщення наповнилося теплим світлом. Деякий час Хайнц Берінгер помилувався і знову закрив кришку. Мало що могло справити на нього враження, і зараз був саме такий винятковий випадок. Дві тисячі золотих марок. Таких новеньких і блискучих, немов їх щойно доставили з монетного двору.

— Перша половина гонорару,— сказав чоловік.— Другу одержите, як тільки виконаєте, що від вас вимагають.

— Не переймайтеся, замовлення буде виконане швидко й надійно. Передайте це замовникові.

Берінгер глибоко вдихнув. Дві тисячі золотих марок! Такої кількості грошей відразу він ніколи не бачив. Його нові друзі виконали свою частину угоди. Тепер справа за ним. Він закрив обидві валізки і поставив їх у куток. Потім він пройшов повз чоловіків і відчинив двері.

— Усе гаразд, добродії. Незабаром чекайте від мене новин.

Обидва чоловіки кивнули, злегка поклонилися та вийшли.

Берінгер іще досить довго стояв нерухомо й слухав пісню, що долинала знизу.

Так, він згодний: берлінське повітря — це щось особливе. Якщо людина має честолюбство й амбіції, в цьому місті вона доможеться багато чого. З тими грошима, які він заробить на замовленні, можна сміливо йти у відставку. Від сонячного боку життя його відокремлював тільки один постріл, один легкий рух пальця.

По лісі пролетів шум. Злетіло кілька птахів, стрімко піднялася на верхівку дерева білочка, а козуля, що стояла на галявині, нашорошивши вуха, кинулася в хащу. Усередині хатини спалахнуло яскраве світло, потім усе знову заспокоїлося. Відчинилися двері, і вийшов хлопчик.

Оскар розслабився й блаженно посміхнувся. Ось вони й удома.

На вулиці почався дощ. Ліс був оповитий сірим півмороком. Важкі краплі падали вниз і розм’якшували лісову землю. Зустрічати мандрівників не прийшов ніхто.

Він повернувся й допоміг зійти іншим.

— Скільки часу минуло від нашого від’їзду?

Гумбольдт подивився на годинник:

— За моїм, не більше десяти хвилин. Але це не схоже на правду. Судячи з того, що зараз день і йде дощ, нас, мабуть, не було трохи довше. Героне, можеш уточнити?

Маленький робот видав кілька високих звуків і сказав:

— Різниця становить три години, двадцять чотири хвилини й шістнадцять секунд.

Дослідник кивнув.

— Відчутне відхилення, і це незважаючи на те що ми встановили електронний таймер. Але ми зробили великий стрибок у часі. З огляду на дальність подорожі, така різниця в часі цілком прийнятна. Не буду поки займатися подальшим налаштуванням. Уявляєте, що було б, якби ми користувалися механічним таймером?