Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— Ти ж сам не віриш у те, що говориш.

— Правильно. І це дозволяє сформулювати третю причину, чому із пророцтвами завжди бувають проблеми: ті, хто в них не вірить, автоматично вважаються поганими,— він поставив чашку й замовк.

Оскар теж мовчав. Усі мовчали. Що ще можна було сказати?

Еліза гриміла посудом на кухні, її не було видно. Оскар подумав, що іноді дорослі поводяться зовсім як діти.

Коли Гумбольдт закінчив сніданок, він витер серветкою рот і підвівся.

— Берте, підготуєш Пегаса?

— Звичайно, пане фон Гумбольдт. Я його осідлаю, і ви зможете вирушати в дорогу за чверть години.

— Добре. Всі інші займаються історією про Ефес. Щоб до мого повернення її було пропрацьовано. Можете користуватися моїм картографічним матеріалом, тільки обережно. Коли я повернуся, кожний має вже бути фахівцем із цієї теми. І щоб ви не розслаблялися, скажу, що буду ставити оцінки.

Над столом пронеслося загальне зітхання.

— Тобі справді потрібно їхати? — у дверях стояла Еліза й дивилася на дослідника сумними очима.— Можливо, сьогодні ми б улаштували вихідний і зайнялися чимсь приємним? Почитаємо, улаштуємо костюмовану виставу або зіграємо в карти. Така жахлива погода! Як вам моя пропозиція? Я б показала кілька ігор із моєї батьківщини.

— О, так! Із задоволенням! — вигукнула Лєна.— Будь ласка, пане Гумбольдт, можна?

— Про це й мови бути не може. Що ви собі думаєте? Елізо, що за неподобство? Сьогодні такий самий день, як і всі інші. У нас маса роботи, хто її робитиме за вас?

— Ну, як виняток,— попросила вона.— Завтра все знову буде як завжди. Гадаю, всім цього хочеться.

— Будь ласка, пане Гумбольдт!

Дослідник довго дивився в стіл, потім кивнув:

— Ну гаразд, не хочу бути лиходієм. Але мені потрібно ненадовго з’їздити до Пфефферкорна. Маю розповісти йому, як усе пройшло. А ви поки підготуйтеся. Не встигнете й оком моргнути, як я повернуся.

— Будь ласка… залишися,— Еліза не зводила з дослідника величезних очей.

Гумбольдт здивовано знизав плечима:

— Невже я не можу відзвітувати перед своїм другом? Що таке?

— Просто в мене лихі передчуття…

Погляд дослідника спохмурнів:

— Ми вже це обговорили.

— Так, але…

Він підійшов до неї, і вираз обличчя в нього пом’якшився. Він ніжно взяв жінку за руку.

— Послухай, Елізо, я знаю, що ти зараз відчуваєш.

У мене теж був випадок, коли я на короткий час втратив здібності. Осліп на кілька днів через отруєну стрілу індіанців на Амазонці. Неприємне відчуття. Але це не привід здаватися. Якщо тебе втішить, я візьму зброю.

— Але…

— Обговорення закінчене,— він підвівся.— Чекайте мене до обіду, і тоді я зіграю в будь-яку гру, яку захочете.

Із цими словами він надягнув пальто й пішов до дверей.

Хайнцу Берінгеру довелося двічі подивитися в оптичний приціл, щоб переконатися, що він не робить помилки. Все правильно: дослідник щойно вийшов із будинку. Високий, міцний, енергійний.

Народжений перемагати. Гумбольдт надягнув циліндр і підняв комір.

Про цього чоловіка ходили найдивовижніші чутки. Коли Берінгер його побачив, відразу пригадав усілякі історії. До цього він уважав його найзвичайнісіньким кар’єристом. Утім, тепер це байдуже. Людині перед ним залишилося жити кілька митей. Берінгер вийняв із рота сигарету й викинув її.

Цієї миті двері ще раз відчинилися. Надвір вийшла ще одна особа. Відьма.

Розпущене волосся, золоті кільця у вухах, шкіра кольору ебенового дерева. На ній були прості черевики й довга сукня, гаптована кольоровими візерунками. Справжня красуня, якби не темна шкіра. Вона кинулася в дощ за Гумбольдтом і почала йому щось говорити. Схоже, вони сварилися. Палець із курка Берінгер не прибрав. У ньому наростав мисливський азарт. Тихенько, навіть сам того не розуміючи, він почав наспівувати пісеньку. Це пісенька з його рідних місць, йому ще бабуся її наспівувала.

Гумбольдт зробив крок убік. Берінгер чекав. Позиція в нього була вигідна.

Тепер усе йшло саме собою. По венах побіг адреналін, і стрілець став одним цілим зі своєю зброєю. Віддався у владу інстинкту. Востаннє перевірив вітер, подумки прикинув відхилення кулі, подивився, в якому напрямку рушив Гумбольдт, і вирахував, куди потрібно цілитися.