Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

Такий світоглядний виклик є серйозним, і його ще до кінця не усвідомили ані власне жіночий рух, ані дослідники, ані держава.

Другий виклик, з яким стикається рух, – це опанування демократичних принципів роботи. Ознайомлення з діяльністю багатьох організацій дає підстави твердити про наявні проблеми у внутрішній організації структур, зокрема про ієрархічність, вертикальну побудову, відсутність принципу зміни керівництва тощо.

Третій виклик − соціально-психологічний. Він виявляється у зневірі у власні сили, в тому, що ситуацію можна змінити. Можна наводити багато прикладів того, як жіночим організаціям вдавалося долати такий виклик. І це добре. Але він наразі залишається.

Четвертий виклик – бюрократичний. Деякі організації зосереджуються на вирішенні проблем своєї структури, шукають можливості зробити це за рахунок держави, хоча мали б спрямувати основні зусилля на розв’язання соціальних проблем суспільства, об’єднавши зусилля організацій та держави.

П’ятий виклик – інформаційний. В Україні багато років був фактично відсутній жіночий інформаційний простір. Ідеться не про глянцеві жіночі журнали, а про серйозне та авторитетне висвітлення позицій жіночих організацій щодо важливих соціально-політичних та економічних проблем. Він почав розвиватися нещодавно і понад усе – в інтернет-просторі: «Фемінізм.UA», «Повага: кампанія проти сексизму», «Жінки – це 50%» та інші ініціативи. Не можна не сказати і про активну позицію щодо просування ідей ґендерної рівності Громадського радіо, окремих програм Українського радіо та інших каналів. А от на телебаченні поки що суцільні шоу!

Шостий виклик − фінансовий і матеріально-технічний. Слабка матеріально-технічна база жіночих організацій, невміння залучити необхідні кошти є загальновизнаним фактом.

Останній за переліком, а не за значущістю виклик – політичний. Він полягає в бажанні політичних сил і партій використовувати жіночі організації для власних політичних цілей, але під гаслами спільних ідей та неполітичності.

Для більшості жіночих організацій політика – це не боротьба за владу та навколовладні позиції, а боротьба за просування ідей, вплив на пріоритети діяльності партійних і владних структур. Тому діяльність жіночих організацій є водночас і політичною, і неполітичною. Можна прогнозувати, що в разі просування ідей ґендерної рівності до «великої» політики роль такого впливу зростатиме, і форми участі жіночих неурядових організацій у політичному житті змінюватимуться.

«Не продаватися» – актуальне гасло!

Нерідко саме виклики зумовлюють особливості роботи тієї чи іншої організації. Але вони є стимулом для розвитку та вдосконалення.

Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі.

1. Участь у розробці та впровадженні нормативно-правових, програмних та концептуальних документів ґендерної політики, а також законів та законодавчих актів.

Саме на рівні правотворення виявляється активність жіночих неурядових організацій (висування ініціатив, пропозиції щодо прийняття закону, обговорення його змісту). Вони підживлюють процес новими ідеями, конкретними рішеннями, які узагальнюються, систематизуються відповідними державними органами, а потім формулюються в нормах, які знаходять вираження й закріплення у правових актах. Одним із найбільших досягнень жіночого руху України є внесення до Конституції України статті 24, яку активно лобіювали громадські організації і яка утверджує рівність прав та можливостей жінок і чоловіків.

Законодавче забезпечення ґендерної політики є також дуже важливим. У багатьох ситуаціях ініціатива належить неурядовим жіночим організаціям. У роботі експертних груп, колективів з розробки документів; у проведенні громадських обговорень; у презентаціях та обговореннях проектів документів на конференціях, семінарах, інших заходах, а також через Інтернет; в отриманні та узагальненні пропозицій; у нарадах за участю науковців, фахівців, громадськості, зацікавлених міністерств; у рецензуванні науково-дослідними установами тощо.

Серед прикладів такої роботи варто назвати підготовку та прийняття законів «Про попередження насильства в сім’ї» (2001 рік), «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 рік), «Про протидію торгівлі людьми» (2011 рік), «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2017 рік) та інших, Національної стратегії у сфері прав людини та Плану дій на її виконання (2015 рік), державних програм і планів. ГО «Ла Страда-Україна», Інформаційно-консультаційний жіночий центр, «Ліга захисту прав жінок», Національна рада жінок України, Київський інститут ґендерних досліджень, «Нове життя», «Трудові ініціативи», Український жіночий фонд, Центр «Розвиток демократії», Школа рівних можливостей, Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи», «Жіноча громада» та багато інших. Всіх не зможу назвати!