Катерина Левченко - Гендерне тяжіння - виклики та рішення

У ХХ столітті – рух за виборювання політичних, соціально-економічних прав жінок.

Третя хвиля жіночого руху припадає на 60−70-ті роки минулого століття, коли почалися активні виступи проти насильства і за рівні права у приватному житті. Гаслом цієї хвилі став девіз радикальних феміністок «Приватне – це політичне». Варто визнати, що його досі не опановано більшістю українських жіночих організацій. І сьогодні для українського жіночого руху тема протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству є однією з пріоритетних.

Для українського жіночого руху ХІХ – початку ХХ століть (особливо на західних територіях) важливими були ідеї національно-визвольного руху, націонал-демократії та соціал-демократії. Їх носіями були Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Софія Русова, Мілена Рудницька та ін.

Активізація жіночих організацій саме після здобуття незалежності нашою державою – це яскраве підтвердження останньої тези.

Розповідати про український жіночий рух неможливо без згадки про Світову федерацію українських жіночих організацій (СФУЖО). Створена напередодні ухвалення Загальної декларації прав людини, Федерація завжди відстоювала принципи свободи, недискримінації, поваги до особистості та вільного вибору націй. У часи радянської влади, заборони демократичних інститутів та рухів СФУЖО захищала на світовій арені не лише інтереси жінок, але й інтереси незалежної та вільної України.

У різні часи СФУЖО очолювали видатні особистості: Олена Кисілевська, Олена Залізняк, Олена Лотоцька, Стефанія Савчук, Лідія Бурачинська, Марія Квітковська, Оксана Соколик, Марічка Шкамбара, Орися Сушко.

СФУЖО брала активну участь у діяльності міжнародних організацій, насамперед ООН, де вона має консультативний статус. Організація вносила петиції та меморандуми про охорону української культури, звільнення жінок-в’язнів, підтримку роз’єднаних родин, проти переслідування церков і порушення прав жінок, брала участь у роботі щодо практичного втілення в життя Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» та її «сестринських» резолюцій.

Будь-яка організація – то передусім люди, які є її рушійною силою! Марта Кічоровська-Кебало, представниця в ООН (Нью-Йорк), Головна представниця в ООН (Женева) Олександра Куновська-Монду, представниці в ЕКОСОР Надя Шмігель, Дарія Дика, Софійка Зєлик, Лариса Мельник-Дирска, Ірена Яросевич, Наталка Соневицька, Мотря (Мокі) Кокоріс представляють СФУЖО в Департаменті публічної інформації ООН, Ірина Куровицька – Міжнародну раду жінок в ООН. Цей список поважних жінок можна продовжувати.

Останнім часом українські жіночі організації почали з’являтися в різних країнах. Вони надавали та надають допомогу українським трудовим мігрантам і тим серед них, хто потерпів через торгівлю людьми. Впливовість українського жіночого руху на міжнародному рівні постійно зростає.

Але повернімося до України.

У середині 2000-х років активно заговорили про те, що необхідно шукати нову об’єднавчу ідею для жіночих організацій. Це був для нас своєрідний «ідеологічний виклик». Ми мали 15 років державної незалежності нашої країни, нам здавалося, що в цій темі вже остаточно поставлено крапку. Але що далі?

Євроінтеграційний рух України, підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, лібералізація візового режиму посилили вплив загальносвітових цінностей на суспільні рухи, в тому числі, й на жіночий. Посилена керівна роль Кабміну завдяки посиленим повноваженням Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та створення посади Урядового уповноваженого з питань ґендерної політики, яку активно лобіювали не тільки Міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», але й громадські організації!

А далі виявилося, що крапка перетворилася на багато крапок… Що нашій країні треба відстоювати та боронити свою незалежність. Що свобода не дарується, а виборюється.

Майдан, окупація Криму і частини територій Донецької та Луганської областей, необхідність підтримувати армію, добровольців, допомагати внутрішньо переміщеним особам, загострення соціальних проблем для багатьох уразливих груп, ведення Російською Федерацією гібридної війни проти України – всі ці виклики знову повернули багато організацій до визвольної ідеї.

Водночас українські жіночі організації стикнулися і з загостренням гібридної війни на «жіночому фронті». І Олена Суслова, і я вже давно ідентифікували маніпуляції навколо ґендерної проблематики як інструменти такої війни. Не секрет, що Росія робить усе для того, щоб утримати й посилити свій вплив в Україні, в тому числі через деякі жіночі організації та ініціативи мирних діалогів.