Олег Сєнцов - Купіть книгу – вона смішна

Буквально через чверть години бідолашного мандрівника з Кентуккі було радісно знайдено своїми щасливими родичами з сімейства Девіс, які живуть на протилежному боці вулиці й трохи навскоси. Про це ще через чверть все тієї ж години тітоньці Джинджер повідомила через огорожу заднього двору сусідка, додавши, що Дядько міг би і раніше випустити бідолаху на свободу, якби він хоч раз за цей час вибрався на вулицю і глянув на будь-який паркан, де він неодмінно помітив би оголошення про розшук із обіцяною винагородою за будь-яку інформацію про місцезнаходження жертви, ну або хоча б якихось її цінних і розпізнаваних органів. Щоправда, в людині, променисто усміхненій з кожного паркану і стовпа нашого міста, було вкрай важко впізнати того зарослого та неохайного типа, якого півгодини тому тітонька спустила з нашого ґанку. Дядько згодом дуже шкодував про згаяну винагороду, яка могла б хоч частково відшкодувати непоправну шкоду, завдану двотижневою пиятикою магазинному складу, бо самими дядьковими вибаченнями, що сильно девальвували протягом останніх сорока років спільного життя, тітонька Джинджер уже не задовольнялася. Думку самого родича з Кентуккі з приводу подій, що відбулися, дізнатися не вдалось у зв’язку з тим, що як тільки він трохи відійшов та почав знову впізнавати людей і відрізняти їх від чортів, у відсутності яких його весь тиждень дружно запевняла вся родина Девіс, його було негайно відправлено назад додому в закритому фургоні під покровом темряви, причому маршрут відступу було прокладено так, щоб він ні в якій мірі не міг пройти повз будинок Дядька або місць його можливого перебування.

Та бог із ним, із Дядьком і його святом Нового Дня. Зараз він далеко, а в нас ніч, світять зірки, горить багаття, ми доїдаємо персики, п’ємо спирт і ми святкуємо Різдво. Ще мені гріє душу маленька гілочка щастя в Божій книзі, й настрій хороший, і всі кругом чудові люди, навіть Джеббс, який уже починав обмацувати вбрання Ельзи не тільки очима. Коли фляга й консервні банки спорожніли, а животи наповнились, надійшла черга головної страви. Я дістав Біблію, черниці як по команді вирівнялись, од чого Ельзина права грудь вислизнула з лівої руки Джеббса, й обидві сестри завмерли в першій позиції сидячи.

– Вільно, – сказав я їм. – Сьогодні обійдемося без вечірньої молитви.

Я розкрив книгу на потрібній сторінці, вийняв чарівну гілочку і почав крутити не менш чарівну цигарку. Черниці, побачивши, що це була помилкова тривога, розслабилися, коло сили було відновлено, і запалена папіроска, поступово зменшуючись, почала свою неквапливу подорож по заблукалих душах проти годинникової стрілки. На четвертому колі папіроска видихалася, ми ще більше розслабилися, відносини ще більш потеплішали і навіть почали злегка підігріватися з одного боку: Джеббс взявся за другу грудь Ельзи, а я поступово напідсідав до Єлен, так що наші коліна один раз стикнулись, але вона трохи відсунулася. «Непогано, – подумав я. – мені цих сексуальних вражень вистачить на деякий час». Але зупинятись я не збирався і знову по мікронах почав зміщуватися в потрібний бік. Джима наші статеві кружляння мало цікавили, він дивився в зоряне небо, наче бачив його вперше. Єлена теж, щоправда, постійно дивилася в небо, періодично кидаючи погляди на Джима і відсуваючись од мене до нього.

– Ой, зірка впала! – глибоким голосом прогуділа Ельза, тим самим маючи привід вирватися з обіймів Джеббса й оговтатися.

– Це не зірка, це метеор, – голосом екскурсовода з планетарію поправив Джим. – Дивно… У грудні…

– А-а, – звичним голосом людини, що нічого не розуміє, глибокодумно прорекла Ельза. – А ти розумний? – це прозвучало вже як образа, і було помітно, що вона пішла в наступ на Джима. Але він ніколи не звертав на такі речі уваги, і зазвичай із його кривдниками розправлявся я.

– Просто читаю багато.

– Так? – це вже Єлен відкрила другий фронт. Я негайно за це вхопився.

– Так! Джиммі, знаєш, який у нас розумний, майже такий же, як я сильний, – я підвів руку, зігнув її і напружив біцепс, виставляючи його напоказ, вийшло досить ефектно, хоча і недооцінено присутніми – темно, напевно, було.

– І про зірки все знаєш? – запитала Єлен, розвернувшись і намагаючись заглянути Джиму в вічі, аби не бути враженою розміром моїх м’язів.

– І про все! Я ж сказав! – Я не втрачав надій і напружив другу руку все з тим же успіхом.

– Як цікаво… – знову сказала Єлен.

Щось у її голосі мені не сподобалось, і я опустив руки.