Олег Сєнцов - Купіть книгу – вона смішна

Повернімося до Дядька. Так от, головним його захопленням була не постійна звичка міняти роботу і навіть не умертвіння морального обличчя сусідів, там він не зустрічав ніякого опору – досягти вершин його сарказму, а тим більше поборотися з ним на рівних не було до снаги нікому зі смертних. Справжньою пристрастю Дядька були суперечки. О так! Тут він розкривався повністю! Тут була боротьба! Та яка боротьба, тут була війна, винищування, апокаліпсис! Тут був противник – живий, поки ще живий і не згодний із тим, у що свято вірив Дядько. А той умів вірити до скону! І позаяк дядьків світогляд і коло інтересів дорівнював трьомстам шістдесяти градусам, а гаряча і безповоротна віра в нестандартне тлумачення подій і предметів у Дядька не мала меж, додайте до цього химерний і задерикуватий характер мого родича та помножте все це на кількість жителів нашого містечка і ви отримаєте приблизну кількість укладених Дядьком парі.

Я не втомлюватиму вас і без того злегка стомлених дядьковим товариством читачів, перерахуванням усіх суперечок, в яких брав участь Дядько, пройдуся лише по деяких. Скажу відразу, що більшість цих суперечок так і залишилися нерозв’язаними, з причини малих можливостей перевірки їх на практиці або обмеженості людського життя й терпіння для перевірки кінцевого результату. Наприклад що раніше згасне: Місяць чи Сонце? Га, який розмах? Або чи проріжеться у людини в результаті еволюції третє око? Навіщо йому це треба було знати і ще про це сперечатися? Не знаю.

Зазвичай людина, що вступає з Дядьком із необережності в суперечку, вже через п’ять хвилин була готова визнати свою поразку під напором дядькової харизми й аргументів упереміш із часниковим перегаром. Але нам не потрібні легкі перемоги! Для початку Дядько давав нищівну характеристику для свого візаві, його найближчих родичів, їх розумового та фізичного здоров’я. Далі зазвичай ішли прозорі, некарані, але в той же час досить однозначні натяки на кровозмісний зв’язок усіх фамільних гілок протистійної сторони за участі різних тварин, аж до тотемних. Якщо цього було мало, тоді Дядько коротенько проходився по темі майбутнього покоління його противника, яке може з’явитися в результаті такого способу життя, якщо вже поточне несе на своєму обличчі всі ознаки генетичних змін. Якщо суб’єкт суперечки ще не намагався придушити Дядька, а зробити це з його майже трьохсотфунтовою тушею та бичачою шиєю було практично нереально, але в той же час подавав хоч якісь ознаки життя, то приступали до практичної перевірки предмета суперечки, якщо таке було можливим. Тут доходило до всякого: приклеювання машини до асфальту і спроби її самостійного відриву (беруть участь різні марки клею й автомобілів), протягування носової хустки через ніс і рот – тут Дядько трохи набив руку, і ми стабільно брали це очко, випивання на швидкість літра соняшникової олії разом із опонентом! Тут головне було вчасно зупинитися, точно знаючи свою дозу, після якої ти зазвичай починаєш блювати – Дядько цю дозу добре знав, а противник зазвичай ні. Ну і так далі…

Я ж хотів вам розповісти, як Дядько посперечався про те, зламав він ногу чи ні. Це було на святі. День Урожаю, вже не пам’ятаю якого року – коротше, ярмарок, масове гуляння на околиці міста, непристойно величезне пожирання наїдків і розпивання напоїв. Народу було багато, тверезих набагато менше. Машини, коні, вози, трактори. До тракторів ми ще повернемося, будь ласка, не глушіть он той великий, із червоним дахом! Спасибі. Дядько зазвичай на святах пив багато і в міру, але на вигляд не п’янів – не можу ручатися за його голову, що творилося в ній у тверезому стані та чи відрізнявся зміст мозкової діяльності від п’яного стану, про це прості люди і я, в тому числі, поняття мати не могли. У всякому разі, зовнішні поведінкові ознаки особливо не мінялись, а гострота і колючість його витівок од кількості випитого ним спиртного ніяк не залежали.

У розпал масової пиятики та обжирання на свіжому повітрі, які всі міщани чомусь вперто називали святкуваннями, Дядько запропонував улаштувати перегони на тачках. Добре, що справа була восени, тачки в усіх були на ходу і тому більшості народу ідея сподобалася. Бабусі, що окупували периметр пустиря, на якому проходило поки ще занадто мирне, за дядьковими поняттями, свято і де мав відбутися Перший Великий Бриджтаунівський тачковий заїзд, зітхнули з полегшенням. У їхні серця занадто глибоко врізалась остання масова дядькова розвага – стрілянина по диких гусях. Це було якраз на минулому святі Підготовки до свята Врожаю. Тоді Дядька й осяяла та геніальна ідея, і її також підтримали багато тих, «які не відають, що творять». Оскільки у наших краях диких качок, а втім, так само як і диких гусей можна було побачити тільки по телевізору, то виставили на поле заміну – домашніх курчат. Хто сказав, що кури не літають? Я бачив зовсім інше. У них був зовсім невеликий шанс, і деякі ним скористалися – полетіти в добрі краї подалі від цієї зграї п’яних фермерів із ружбайками, на чолі з недоумкуватим заводієм. Сотня курчат, зібраних у купу на цьому самому пустирі, після попереджувального пострілу в повітря полетіла справно, але не купчасто і вкрай низько. Інстинкт убивць мамонтів і птеродактилів затріпотів у і без того розігрітій кровоносній системі мисливців миттєво, і стрілянина почалася в усіх напрямках стихійно, але досить щільно.