Олег Сєнцов - Купіть книгу – вона смішна

Наше містечко ніколи не зазнавало нападів індіанців, але я завжди знав, що десь глибоко всередині ми до нього готові. Бабусі в першу чергу, матусі з малими дітьми в другу, із затримкою максимум на пару мілісекунд, опинилися на землі. Пір’я опускалося ще протягом півгодини, у принципі стільки ж, скільки і стихала стрілянина в околицях. Дехто встиг окопатися…

Добре, що цього разу забава обіцяла бути мирною – подумаєш, пробігтися з тачкою гною по купинах, чи й не дивина! Дорога5, де наша тачка, в сараї?

Пропозицію влаштувати дербі з порожніми засобами перевезення лайна було відкинуто Дядьком рішучим помахом руки і фразою: «Це для слабаків!» Тому тачки трамбували біогумусом по самі ого-го. Дядько особисто пострибав перед стартом на кожній тачці, щоб перевірити ретельність трамбування, після чого кілька моделей було знято із заїзду зі зламаними колесами.

І ось гонка почалася! Дядько швиденько вибився в лідери, проїхавши при цьому по кількох конкурентах, основна маса тачкарів мчала за ним, але першим був не він, першим бiг, а точніше котив у жовтій кепці лідера Морґан Фрост! Дядько міг програти кому завгодно: Саддаму Хусейну або Мефістофелю разом із Гете, але тільки не Фросту! Фрост був із опозиції з дуже маленької та найшкідливішої меншини, з тих, хто ніколи не сміється з дядькових жартів, з тих, хто не обожнює його і не віддає щоденну хвалу небу за те, що має можливість жити поруч із такою Людиною!

– Морґане, старий пірате, скільки ти сьогодні прирізав народу? Що ти риєш у городі, забув, де зарив свої скарби? Я бачив учора рекламу по телевізору, так ти не тільки асенізацією, а й одягом тепер займаєшся? – це був стандартний набір вітань, якими зустрічав Дядько Фроста. І ось зараз цей нікчема – що не здатний навіть гідно відпарирувати дядькові випади на свою адресу, а вміє тільки злісно гавкати: «Старий невдахо, закрий свій поганий рот!» – зараз бадьоро штовхав тачку на десяток корпусів попереду основної групи, у тому числі й Дядька, який кричав нестямним голосом непристойну лайку, що від неї всі дами позатуляли собі вуха: «Фальштраф! Фальштраф!» На що Фрост тільки посміхався в усі свої три жовті зуби, обертався і показував язика. Вчергове, обернувшись на не зовсім вдалому відрізку траси, він зачепився ногою за купину і якийсь час іще проїхав на своїй тачці, головою у вантажі та ногами догори, а потім увесь цей людино-тачко-гній полетів на землю в районі другої бігової доріжки. Помітивши таке несподіване, але цілком заслужене щастя, Дядько видав войовничий клич гугенотів – це плем’я одних французьких індіанців – й припустив навскач, практично обігнавши свій візок. Це прискорення коштувало йому золотої медалі, або чим він там себе збирався нагороджувати за перше місце, тому що коли Дядько програє у таких змаганнях, часто сам будучи їхнім організатором, до нагородження справа зазвичай не доходить. Так от Дядько звичайно ж теж упав, причому врівень із Фростом. Деякий час вони ще повзли наввипередки, але незабаром тачки, що вчепились їм у руки, а так само стадо неандертальців, що промчало повз них, і табун коней, що іржали зусібіч, остудили їхній спортивний запал. Віддихавшись, обидва старі пердуни спробували підвестися, причому вдалося це лише одному і це був не Дядько. Він знову впав у переорану тачками та ногами, а також добре удобрену гноєм землю, схопився за ногу і скрикнув непристойним словом.

– Перелом, – одностайно констатував нашвидку зібраний науково-медичний консиліум із усіх присутніх глядачів тачкового забігу.

– Ні, – академічно парирував Дядько. – Я не чув хрускоту!

Під впливом його авторитету єдність у лавах різко випарувалась і намітився розкол. Половина родонаселення – в основному зневірені домогосподарки, визнавали в Дядькові довічного інваліда. Інша половина, що в основному мочилася стоячи і сміла перечити першій тільки на людях, негативно хитала головами, навперебій пригадуючи історії про стрибки з комори, не розкриті парашути і танці того ж вечора за активної участі нижніх кінцівок. Дядько продовжував лежати.

– Це точно перелом, – прорік, врешті-решт, Фрост, який фізично не міг опинитися на дядьковому боці.

– На спір! – це вже Дядько.

– Десять доларів, що ти каліка! – прийняв виклик Фрост.

– Згоден, – це Дядько. – Хоча якщо сперечалися з приводу твоєї інвалідності, то я переміг би навіть без проведення розтину! – Дружний регіт із нашого боку. – Потрібно перевірити, – прорік Дядько, як і до цього, лежачи на купі гною та потихеньку там вже обживаючись. – Експеримент! – не закушуючи, вів далі мовлення на своїй хвилі головний учасник сьогоднішнього вечора, якому було не звикати до цієї ролі.