Олег Сєнцов - Купіть книгу – вона смішна

Мої думки вже біля самої хвіртки обірвав постріл – татусь Джима знайшов усе-таки додаткові патрони та перестав стріляти в повітря, бо листя на голову в травні не опадає, а якщо й опадає, то не разом із гілками. У цьому місці я вже пошкодував, що сьогодні немає вдома рядового Джонсона, який би зміг своїм широким задом прикрити наш відхід. Тому нам із Джимом довелося рятуватися банальною втечею, але все ж таки я встиг крикнути йому та всім присутнім глядачам: «Ми не тікаємо – ми стартуємо!»

Стартонули ми досить хвацько і за два роки об’їхали половину Штатів, а за другі два – майже всю Європу. До речі, коли вперше нелегально перетинали кордон, один хлопець, колишній кубинець, що прилаштував нас фіктивними партнерами з танців на круїзний лайнер, який відпливав у Старий Світ, сказав, що вперше бачить двох ідіотів, які намагаються нелегально залишити Америку, а не навпаки. На це я відповів, що це початок нового чотиривікового циклу міграції у зворотний бік, що ми перші, але скоро за нами попруть, і йому треба бути напоготові.

Щоб описати всі наші лихі та добрі пригоди, то треба писати окрему книгу, а я і цій ледве даю раду, так що як-небудь іншим разом.

І тільки одного разу в один із найбільш кепських моментів нашої важкої подорожі, коли хотілося кинути все і повернутися до тітчиних пирогів, Джим запитав мене, тільки раз: «Не шкодуєш?» На що я, хто прокляв до цього моменту вже не один раз усе на світі, включаючи Джима, а особливо самого себе і ці важезні мокрі мішки, зміг, витримавши паузу, відповісти з гідністю і ще більш коротко, ніж він: «Ні».

Знову повертаємося до Африки, де приблизно в центральній її частині, якось раз поза графіком… ми попоїли, випили, покурили і почали рахувати зірки поспіль, а точніше деякі з них, які за трагічним збігом обставин виявилися зрештою планетами.

– А цікаво, скільки їх там? – романтично запитала Єлен, класично при цьому обнявши руками зігнуті в колінах ноги.

– Зірок не лічено, а планет дев’ять, – подав зі свого кутка розпусти голос Джеббс, він відчув, що цього вечора мають успіх розумні хлопці, і теж вирішив себе показати з потрібного боку.

– Та це я знаю, у мене в школі з астрономії було відмінно…

– Це раніше було дев’ять, зараз вісім, – акуратно поправив Джим.

– Одна загубилася? – Ельза зайшлася сміхом.

– Ні, просто кілька років тому астрономи вирішили, нарешті, позбавити Плутон статусу планети.

– На ній, напевно, бідолашні інопланетяни понапивалися з горя. – Ельзу було не зупинити з її сміхом.

– Зачекай, зачекай, – я навіть прокинувся. – Ти хочеш сказати, що простим голосуванням можна вирішити, скільки у нас планет???

– Звичайно.

– Бути цього не може, – Єлен продовжувала демонструвати зразок жіночої поведінки в режимі «ненав’язливе зачарування, яке нічого не обіцяє», поклала руку Джиму на коліно і подивилася йому дуже глибоко у вічі. – Я все життя прожила, впевнена, що у нас дев’ять планет, а виявляється, їх уже вісім? Та ще й міняють їх кількість, коли цим звіздарям заманеться? Я завжди вважала, що є речі незмінні на землі, як сама Земля, кількість планет навколо неї, Сонце і Місяць, як те, що Ісус Христос, Син Божий був посланий нам, щоб спокутувати…

– Те, що Ісус Син Божий теж вирішували голосуванням…

– Що??? – Єлен підстрибнула, деякі підхопилися.

– Що ти сказав?! – заспівав наш різноголосий, але єдиний у своєму пориві курячий хор.

– А ви не знали? – Джим єдиний залишився сидіти і при цьому навіть не спітнів. – У четвертому столітті на одному з перших Вселенських соборів думки розділились: одні єпископи вважали, що Христос Бог, а інші, що він напівбог. Проголосували. І тих, хто вважав Ісуса напівбогом, оголосили єретиками і заслали подалі, а Христа оголосили Богом і спокійно прийняли закон про Трійцю…

– Як це? – це я.

– Бути цього не може! – це Джеббс.

– Я не вірю. У Біблії про це ні слова, – це Єлен.

Ельза теж розкрила рот, аби теж сказати що-небудь отаке, але всі фрази лексикону з її розділу під назвою «Отаке» вже встигли вимовити трохи раніше, і вона не знайшла нічого кращого, як зафіксувати свою відкриту щелепу в просторі.

– Ну, в Біблії багато про що не сказано! – Джиммі явно розпалювався, і я відчув себе на гарячому стільці того вчителя-новачка. – Не сказано, наприклад, що церкви потрібно будувати, що потрібно поклонятися Йому через посередників-попів, що потрібно буде кому-небудь узагалі поклонятись, у тому числі знаряддю Його смерті! Він навчав любові та мудрості, але люди, як завжди, все зрозуміли по-своєму, переінакшили, навигадували собі релігію, натаскали в неї чортзна-чого, як сороки, дві тисячі років відполіровували все це, і ось вам, будь ласка, тепер, щоб пройти обряд хрещення, потрібно обов’язково з собою новий рушник приносити – інакше неправильно, не за обрядом! Ніби Христос, коли прийшов до Івана хреститися, той його відразу: «А де твій чистий рушник?» І тут голос зверху громовий: «Він зі мною». А потім інший, трохи тонший: «Пускати вже голуба?»