Генрі Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Свого часу я детально записав розповідь, що так вразила мене, але маю зізнатися, що згодом утратив свої нотатки і, не довіряючи своїй пам’яті, не міг відновити хоча б їхньої суті з точністю, бажаною для мого покійного друга.

Але днями, риючись у себе в комірчині, я натрапив на портфель, що зберігся з мого далекого минулого, коли я практикувався як юрист. З певним хвилюванням, яке охоплює нас, коли на схилі віку ми раптом стикаємося з предметами, що нагадують нам про давно минулі події, підніс я його до вікна і не без зусиль відімкнув іржавий замок. У портфелі виявилася невелика колекція різного непотребу: папери одного з процесів, на якому колись я працював, як чорт, для одного свого друга — видатного вченого, який став згодом суддею, синій олівець зі зламаним грифелем, та інший непотріб.

Я переглянув папери, перечитав свої помітки на полях і, зітхнувши, розірвав їх та кинув на підлогу. Потім я вивернув портфель, щоб вибити з нього пил, і при цьому з внутрішньої кишені вислизнув дуже товстий записник у чорній цератовій палітурці. Я відкрив його, і мені в очі впав заголовок.

Конспект надзвичайної розповіді Ал. К-на про бога-чудовисько,

або фетиша, Хоу-Хоу, якого він і готтентот Ханс

відкрили в центральних областях Південної Африки .

Миттєво все спливло в моїй пам’яті. Я побачив себе, в ті дні ще хлопця, який швидкуруч складає ці нотатки під свіжим враженням Алланової розповіді пізно вночі на “Мизі” і потім на ранок у потязі, щоб згодом на дозвіллі послідовно і докладно викласти їх у своєму кабінеті на Ільм Коурті в Темплі.

Пригадав я також своє засмучення, коли виявив, що записник безслідно зник, хоча я чудово знав, що заховав його в надійному місці. Я ще бачу, як нишпорю по всіх закутках кімнати в передмісті Лондона; нарешті, зневірившись, я змирився з пропажею. Роки минали, і нові події затерли в моїй пам’яті і нотатки, і саму розповідь. І ось тепер вони спливли з минулого, сколихнули спогади, і нині я починаю викладати цю чудову розповідь із такого багатого пригодами життя мого любого друга Аллана Квотермейна, який так давно чекає на мене в царстві тіней.

Одного разу ввечері ми, тобто старий Аллан, сер Генрі Куртіс, капітан Гуд і я, зібралися в кабінеті у Квотермейна на “Мизі”, палячи люльки і розмовляючи про різні речі.

Я згадав у розмові, що якось я надибав передрук з американської газети про те, що в басейні Замбезі якісь мисливці бачили нібито величезного допотопного плазуна, і запитав Аллана, чи можна цьому вірити. Аллан похитав головою і обережно відповів, що Африка велика — можливо, що в її глибинах ще водяться доісторичні тварини.

— Я натрапив одного разу, — поспішно додав він, ухиляючись від ширшої теми, — на величезну змію, завбільшки з південноамериканську анаконду, яка, кажуть, сягає шістдесяти фунтів у довжину. Ми її вбили, тобто не я, а мій слуга, готтентот Ханс. Тубільці шанували цю змію, як божество. Вона могла б дати привід для розмов про допотопних плазунів. А одного разу я бачив слона, який настільки перевищував звичні розміри, що, можливо, він належав доісторичній ері. Він був відомий кілька сторіч і звався Джана.

— Ви його вбили? — поцікавився Гуд.

Аллан крізь засмагу і зморшки зарум’янів і різко відповів, втрачаючи свою звичну добродушність:

— У мисливця не питають про результат полювання, якщо він сам не розповідає. Але якщо вам хочеться знати, — ні, я не вбив цього слона. А вбив його Ханс і цим урятував мені життя. Я ж промахнувся в нього обома зарядами на відстані в кілька кроків.

— Ну, Квотермейне, — вигукнув невгамовний Гуд, — це ви промахнулися у великого слона з відстані кількох кроків? Отже, занадто перелякалися.

— Хіба я не сказав, що промахнувся, Гуде? Втім, ви знаєте, я ніколи не міг похвалитися особливою хоробрістю. Під час зустрічі з цим Джаною кожен би злякався — навіть ви, Гуде. Проте за деякою великодушністю ви погодилися б, що в мене є й інші причини, з яких я не можу байдуже згадувати про це мерзотне — так, саме мерзотне видовище: зустріч із Джаною призвела до смерті старого Ханса, якого я любив.

Гуд знову приготувався заперечувати, але сер Генрі випростав свою довгу ногу і штрикнув його в підборіддя, після чого капітан замовк.

— Зате, — поспішно додав Аллан, змінюючи неприємну тему, — я зустрівся одного разу, правда, не з допотопним плазуном, з плем’ям, яке поклонялося богу-чудовиську, або фетишу, який був, мабуть, пережитком стародавнього світу.