Олександр Ігнатьєв - Лютий шаленів хуртовинами

Остап приніс два великих алюмінієвих кухлі, солоних огірків, хліба, цибулину. Парубок наповнив кухлі і одним духом випив свій.

— Ось так і живемо, діду, — почав він, кривлячись, але не закушуючи. — Позавчора двоє наших наскочили на засаду. Ще трохи, і ми всі потрапили б до лап чекістів.

Остап тільки пригубив кухоль і спроквола відповів:

— Та в них не дурні голови.

— Ні, не те, діду. Ми теж не телепні і не боїмось ані бога, ані чорта. Не в тім річ. А от у чому — ніяк не второпаю.

Він знову налив собі сивухи.

— Мо’, не треба? — спитав його дід.

— Ні, мені всього твого самогону не вистачить. Горить у мене всередині, палить.

Юрко ривком розкинув поли кожушини і опустив голову на руки. Остапові здалося, що хлопець прошепотів: «Наталю, Наталю…».

— От лихо, — зітхнув старий. — І за що тільки люди так страждають?

На подвір’ї загавкав Цезар. Юрко швидко підвівся і схопив автомат. Дід підійшов до дверей, прочинив їх, прислухався. До хати підходили люди. Накинувши на двері защіпку, Остап провів хлопця за піч, підняв ляду, жестом показав униз. Юрко знав, що з льоху є хід у ліс. його зробили члени боївки. Спустившись, Юрко відсунув діжку з огірками, відкрив замаскований лаз і завмер, готовий у першу-ліпшу мить втекти.

Минуло кілька напружених хвилин. Та ось у ляду постукали: двічі тихо, потім два рази дужче і ще раз — голосно. Це означало, що небезпеки немає, можна виходити. Юрко обережно вибрався наверх. В кімнаті, крім діда, було ще двоє. Юрко не одразу впізнав їх, а впізнавши, здивовано спитав:

— Сич, Чорний, ви?

— Здрастуй, Юрку — замість відповіді подав руку тонкогубий бандит.

— Здоров, — весело вищирився Сич. — Ти думав, що ми вже покійники?

— Ні, я думав, що вас схопили.

— Так і було: схопили, — підтвердив Чорний. І, помітивши подив на обличчі Юрка, пояснив: — Коли везли у район, ми втекли. Ну, за щасливе повернення, хлопці, — з якимось занепокоєнням у голосі додав Чорний, наливаючи в кухлі. Бандити цокнулись.

Чапка роздумував. Повернення Чорного і Сича, що побували у чекістів, викликало в нього невиразну підозру. Жорстокий і хитрий бандит не хотів вірити в щасливу випадковість, завдяки якій вони повернулися цілими й здоровими. Ватажок ладен був запідозрити навіть найближчих своїх спільників. Скрізь йому ввижалася зрада. І в той же час вабила можливість поповнити банду: карні злочинці, які звільнили Сича та Чорного, могли знадобиться для боївки, коли, звичайно, все, що вони сказали, підтвердиться. Начальство вже давно вимагало вербувати нових членів. Після довгих вагань Чапка вирішив сам поговорити з карними злочинцями.

Зустріч влаштували у схроні. На випадок провокації було вжито заходів. До місця, де чекали карні злочинці, пішов Сич у супроводі охоронців Чапки — Куцого й Олеся. Чорний залишився під посиленою охороною в надійному схроні з трьома запасними виходами. І ось Чапка жде Веселого, Джека і Смурого.

Незабаром ті прийшли. їх провели у велику кімнату підземелля і залишили самих. Посеред кімнати стояв грубо збитий довгий стіл і ослони. На столі блимав недогарок свічки. Раптом полум’я її заколивалось, в стіні прочинилися, потайні двері, і звідти ввійшов високий, крутоплечий чоловік з гострими, пронизливими, як у старого шуліки, очима. Це був Чапка. Слідом за ним протиснулося п’ятеро бандитів і стали біля стіни.

Чапка окинув поглядом пришельців і важко сів на ослін.

— Підійдіть ближче, хлопці, — сказав він густим хриплим голосом. — Сідайте.

Коли посідали, ватажок велів запалити лампу і знову уважно і пильно оглянув кожного з цих трьох, що сиділи перед ним. Розглядав їх не поспішаючи, ніби хотів зазирнути в душу кожного і прочитати таємні заміри.

— Хто такі? — нарешті звернувся він до присутніх.

— Що це — допит, пане отаман? — ввічливо спитав Веселий.

Чапка посміхнувся.

— Ов-ва! Які ніжні, а ще злодії. Спитати не можна. А я просто хочу знати, хто моїм хлопцям допоміг в біді, от і все. Віддячити — так знати кому.

— Це інша справа. Тільки нам нема про що розповідати. Мене звуть Веселим, це — Великий Джек, а то — Смурий. Втекли з тюрми, але невдало, знову влипли. Ну, а потім розпрощалися з вартою і от потрапили до вас.

— Що ж будете робити?

— Те, що й раніше.

— А чи надовго вистачить вас? — знову посміхнувся Чапка. І, помітивши, як спохмурніли обличчя втікачів, додав суворо. — Візьметесь за старе — знову схоплять. От і кінець вашим ділам.

— Це ще невідомо. Вас теж можуть схопити…