СтаВл Зосимов Премудрословски - Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі

Далі після Черевічей йшли ЧЕРЕПУКІ – захисники, охоронці, шахраї, дармоїди і діти. У них на темі був один лише ріжок, як Чопик на який вони переверталися і розкручувалася як Юла, цим самим вони барабанили своїми ного-кістками по морді ворогові. І очолювали городи, як би легіони або батальйони …, коротше братва ЧЕРЕПКОВ Генерали.

Вони, Генерали братва Черепков не перетравлюється всім своїм відсталим лівером Недоторканних геніталій бадилля Великої Галупіі.

Розмноження відбувалося спеціальною групою Черевічей з козячими рогами під назвою УЧІХАЛКІ,

які просто виліплює з грунту нори, обмазуючи ново зібраного сльозою казула. Ліпили всіх за певною кратності: десять Черепков, плюс одна казула; сто десятків, плюс один Генерал; сто Генералів, плюс один Черевіч, а Владика один… Вчителями так же були Учіхалкі. Учіхалкі так само мали своїх казула, як і еліта, але тільки по одній.

Так вони і жили. Але якщо вмирала казула, то черепки гинули з голоду. Жорстоко, але сучасно.

Були у них і підліткові нори, де навчали молодняк етикету Галупіі і іншим їх ним наукам. Ось і молодий Черепок з молодою казула втекли з уроків і йшли по темному тунелю. Вони народилися в один час і з десятки черепків вижив тільки один він. З одного боку, він уже Учіхалка, адже у нього є власна казула, зрозуміло, після Школи Виживання і Проживання (ШВП), але цього він навіть не усвідомлював, так як був ще малий і дурний і не бачив великих і товстих проблем. А таємний непорядок в колонії створював пасивну атмосферу не доступну для дітей. А причиною було те що вистачало в колонії радіоактивної їжі і тому він вижив один. Звичайно, це траплялося поки рідко, але з часом деградація збільшувалася. І це бачили всі і розуміли від страху, щоб не каламутити свідомості молодого покоління.

– – Нудно ставати в Галупіі … – меланхолічно почав розмову молодий черепок по імені Пукік.

– – Так забий ти, Пукік, та все по шоколаду! – нервно спростувала казула по імені Зулька. Дорослих казула прийнято згадувати з закінченням «ія» – казула, а молоденьких – без «і» – казула. Зрозуміло?? йміть кисни, хлопче, все мазёво!! По кайфу. Ми народилися і вижили.

– – А мої брати все здохли. – Пукік отковирять корінець в стіні і покрутив його перед собою. У черепків очей не було і тому вони дивилися всім черепом і бачили одразу по колу, ось тільки двадцять відсотків було концентроване увагу, а решта вважалося – бічне.

– – Шо ти вату катаєш, хлопче? – шлёпнула по потилиці ного-кісткою Зулька Пукіка той мило посміхнувся і знову зітхнувши, зажурився.

– – Ех, хех, хех – виступіла смуток з лівого боку черепа у вигляді краплі пісочної і скотилася по щоках, залишивши слід.

– – Та не бзди ти, як лупа пахви! – вскрікнула Зулька і поставила клацання своєї ного-кісткою по Пукіку. Клац пролунав і луною пішов в глиб тунелю.

– – клацни ще раз! – попросіл Пукік.

– – Че, подобається?.. Тримай.. – І казула так в впендюріть йому фофан під потиличник, що з часу його черепа вибилася всяка дурниця.

– – Оооо!!!! – замлел мурашечно тремтячи Черепок, адже це такий спосіб обмивання, по типу лазні або душа.

– – Чи не понти, зьома, що не гни хвилю. Все так супер!!!

– – Чи не гну … – за Гундель меланхолійно він.

– – Гнёшь!.

– – Чи не гнути..

– – Гнёшь!!

– – Чи не гнути!

– – Гнёшь!!!

– – Чи не гнути!!

– – Гнёшь!!!!

– – Чи не гнути!!!

– – Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь!!!!! – Зулька глибоко різко вдихнула і заволала – Аааааооо!!!!!!!

– – Та не кричи ти як свиня. – Пукік відійшов.

– – А що таке, «свиня»?

– – Не знаю, так, в голову прийшло.

– – Від куди?

– -Від верблюда.

– – Верблюда? А це що за слово таке?

– – А?.. Та теж що і «свиня». Відчепись ти, замотала вже.

– – Ааа! Так розслабся.

– – Що, «ааааа»? – перебіл Пукік.

– – Так зрозуміла я?! – Зулька похитала своїм оком.

– – Що, «зрозуміла»?

– – Що «свиня» це «верблюда», а «верблюда» це..

– – «свиня»! – добавіл черепок і виковоріл інший корінець зі стіни. йміть світиться… Жерти хочеш? – І сунув їй в око.

– – Тьху.. – сплюнула вона. кому припаде що ти все жерти, та жерти. Поглянь навколо. Як все красиво навколо, темнооо..

– – Тото і воно, що темно і не хрена не видно, крім тебе.

– – А ти краще удивися, це твоя батьківщина, вітчизна!!

Пукік тупо і кисло підняв череп і повертали своїм концентрованим поглядом і знову нічого не побачив. Під глянув непомітно і бічним зором… і знову мимо.