Алан Грейтлак - Дух змін

Спогад про майбутній саміт вже не дозволили йому далі займатися книгою, відбираючи весь творчий запал на гру уяви. Він кілька разів намагався знову зайнятися справою, але в нього нічого не виходило. Запалені надії знову з'являлись в його голові, затьмарюючи собою вигадану ним історію. Неоправдані очікування завжди дозволяють нам злетіти до небокраю наших мрій.

Нарешті, припинивши марні спроби зосередитися на романі, він закрив програму, дещо змінивши текст і почав збиратися на тренування. Чорна спортивна сумка дбайливо наповнювалася старими потертими речами, які він одягав, коли займався у спортзалі. Фізичні навантаження завжди додавали йому якусь примарну віру в себе і в можливості свого тіла. Вічна битва з власним ледарством і мерзенною слабкістю змушувала його плентатися в храм здоров'я, щоб кожен раз отримати лише одне – смак перемоги над собою.

Зібравши речі, він швидко вискочив з будинку і побіг до залу, що знаходився в самому центрі міста, де текло його життя. Містечко під назвою Ч****** було невеличким і мало населення кількістю лише двісті сімдесят тисяч людей. Провінційне місто не було насичене хмарочосами або великими офісними будівлями і мало одну центральну вулицю, що наскрізь пронизувала весь обласний центр. З обох боків Вона була засаджена величезними каштанами, як це прийнято в майже кожному українському місті чи селі. Поодаль від проїжджої частини стояли невеликі будинки з часів радянського союзу, які переважали своєю архітектурою в загальній картині невеликого містечка. Старий, потрісканий асфальт з кожним роком лиш ще більше старів, вкриваючись квадратними латками, що недбало заміняли собою величезні чорні дірки. Центральна частина міста була всіяна рекламними вивісками, що залучали погляди пішоходів своєю барвистістю та різноманіттям пропозицій. І все це було оточене сірими фасадами будівель, які похмуро розпливалися в осінньому силуеті безсонного міста.

Провінційний дух панував тут на кожному кроці, відсвічуючи собою звичаї місцевого населення. Можливостей своїм жителям це містечко надавало небагато, змушуючи більшість людей вести аскетичний спосіб життя і мати буденні турботи. Успіхом тут вважалась хороша посада, з зарплатнею в тисячу доларів на місяць і підтримана машина іноземного виробника. Але, не дивлячись на всі ці обставини, бажання мати європейський рівень життя тліло в душі кожної людини. Спопеляюче панування жебрацтва не могло витіснити з душі надію, яка об'єднувала людей в єдиному пориві.

Сівши в автобус і заплативши за проїзд, він одразу ж почув відголоски цієї надії, яка зводилась до балачок про майбутній саміт, що породив навколо себе безліч чуток і припущень, які звучали на вустах пасажирів автобуса. Прислухавшись, він з кожного боку чув схожі діалоги:

– Як думаєш, підпише Янукович асоціацію сьогодні чи ні?

– Та не знаю, дивлячись, що йому пообіцяла Європа.

– Або ж, що сказав Володимир Путін.

– Теж вірно.

Всі розмови зводилися до однієї теми – долі батьківщини, що стояла на роздоріжжі двох шляхів, що вели до протилежних результатів. Дивлячись на бездушні обличчя пасажирів, він бачив, як на них похмурим відтінком лежить непривітне сьогодення. Бідність сковувала їх душі печаткою невдоволення, перетворюючи звичайних людей в злі подоби самих себе. Страшна правда полягала в тому, що неможливо бути добрим, живучи в злиднях, бо вони віднімали найкращі чесноти людської душі.

Поїздка в громадському транспорті ніколи не приносила йому особливого задоволення, і він весь час змушений був терпів тісноту в салоні автобуса. Але сьогодні він якось не звертав на це уваги. Думки немов вилетіли геть з його голови, залишаючи тіло в тимчасовій фрустрації, після якої він отямився лише в залі на полотні бігової доріжки. Температура його тіла повільно підвищувалась, повернувши до почуттів і його душу. Кров все швидше розходилася по судинах та капілярах, легені почали прискорено працювати, насичуючи киснем цю життєдайну плазму. Організм перестроювався зі звичайного ритму в режим підвищених навантажень, готуючись до посиленої фізичної активності.

Сукупність усіх надзвичайних почуттів приносила йому якусь ледь відчутну радість. У всякому пориві фізичного зусилля, з кожним кроком на біговій доріжці або підняттям залізного снаряду він відчував що живе, насичуючись монументальним прагненням до перемоги. Якою б не була вага на гантелі, скільки б йому не вдавалося пробігти, щось всередині його тіла вимагало більшого, змушуючи переносити нові фізичні навантаження, спрямовуючи його до абстрактного результату. Він не міг уявити кінцевої мети, повністю захопившись процесом побудови красивого та сильного тіла.