Алан Грейтлак - Дух змін

Але тепер їм належало зробити вибір: подарувати шанс своєму народу на гідне існування і зменшити свої апетити, або ж знищити в серцях мільйонів людей ледь жевріючу надію. Двадцять дев’яте листопада, звичайна дата, що відзначила день, який треба було пережити по-іншому. Серця людей билися в унісон, створюючи загальний резонанс віри, що продукувала ілюзію світлого майбутнього. Кожен з тих, хто з надією чекав тієї зустрічі політиків, які вершили долі цілих народів, бажали лиш дізнатися її результат. Ми завжди відчуваємо силу, коли згуртовуємося навколо однієї ідеї, чи людини, що несе в собі цю неприкрашену популізмом ідею. Нам здається, що коли багато людей збираються разом, вони непереможні, і їх колективні мрії завжди перетворяться в реальність. Мабуть, в цьому є якийсь прихований сенс, але все ж таки, в активному суспільстві людина втрачає свою особистість, перетворюючись на одну з мільйонів ниток сірого буття.

Пережовуючи свій сніданок, він продовжував думати про ці непідвладні йому речі, потроху приходячи до тями після сну і наповнюючись енергією. Перед його очима пролітали образи державної символіки, змішаної з зірками Євросоюзу, відображаючись золотистим розсипом на синьому тлі. Але, не дивлячись на всі його надії, внутрішній голос підказував йому, що президент не підпише довгоочікувану асоціацію. Заяви уряду напередодні саміту і сутність влади доводили, що європейські стандарти життя їм не потрібні. Для тих, хто міцно тримається за державний портфель, доля народу і європейські норми не представляють ніякої цінності. Головне, що грало визначальну роль у виборі корумпованих правлячих еліт – можливість красти в необмежених масштабах. Соціальний обскурантизм затьмарював розум всіх вищих політиків країни, включаючи самого президента, не залишаючи в ньому місця для раціонального мислення і простого розуміння, що народ був на межі зриву в затяжне піке революції.

«Та нічого, це не моя справа і не мені вирішувати державні проблеми, тим більше що права вибору я позбавлений. Краще розібратися, що мені належить зробити за сьогодні» – промайнуло в його затьмареній голові. Думки знову крутилися клубом навколо його швидкоплинних планів, які завжди полягали лише у двох речах: дописати наступний розділ в своєму романі і потім піти на тренування. Дві прості речі, які він шалено любив і які навіювали йому неосяжне задоволення від природної людської сутності – творення.

Мрії про вихід книги в тираж намалювали перед його поглядом зворушливу надію про реалізацію бажаною долі – стати письменником. Адже, що могло бути краще, аніж спроможність впливати на життя інших людей незбагненною силою слова? Деяким найбільш відомим політикам недостатньо навіть самих рішучих дій, щоб якось вплинути на суспільство, тоді як письменнику вистачить лише однієї фрази, щоб зародити зерно ідеї, яка буде тліти в душах вогнем відродження і змінить світ зсередини. Державні чиновники творили історію, але письменники продукували цілі епохи.

Закінчивши снідати, він прибрав тарілку в раковину та покинув кухню, відразу сівши за комп'ютер і взявшись за справу. У його планах було закінчити восьмий розділ, що ознаменувало б ще один пройдений щабель до фіналу вигаданої ним історії. Руки доторкнулися до клавіатури і очі почали нишпорити по чорних рядках вже написаного тексту.

«… Всередині мене залишалося зерно сумніву в очікуванні горя. Якісь сили, які нам ще не вдалося пізнати, керують людиною, вносячи свої корективи в її життя, перетворюючи його шлях у те, що йому судилося долею. Серце відчувало, що сьогоднішня зустріч була проявом цих сил, які заповнюють наші долі і проти яких ми безсилі. Залишалося лише дочекатися розв'язки, що така загадкова і неминуча в своїх звершеннях. Адже щасливий випадок чи злий рок завжди має місце в житті кожного з нас…»

Прочитавши надруковані ним рядки, він мимохіть задумався, відклавши в сторону клавіатуру. Невідома доля давала йому можливість барвистим полотном малювати картину надії безкраїх мрій, до яких він так прагнув. Жодного разу його уява не звертала уваги на волю випадку або злий рок, що наздоганяє багатьох людей, які залишалися у своєму ілюзорному світі. Але ж, несприятливий шквал може спіткати і його вітрило надії, та з силою жбурнути об гострі скелі невдач. Адже у цьому світі є щось міфічне, що визначає долю кожного з нас.

Міркуючи про мірило вічності, він мимоволі згадав про саміт у Вільнюсі. У його голові іронічним тоном відразу спливла сатирична фраза однієї, знайомої йому, людини: «Подивимося, як цей ˶хозяйственник̋ зможе вплинути на долю свого народу, адже окрім надії у нас нічого не залишилося». Якби тільки угода про асоціацію була підписана в цей вечір. В економічному векторі це б означало поступове падіння цін на ряд імпортованих товарів, на ввіз яких знімалися безглузді мита. Перед зубожілим народом відкрилися б нові горизонти можливостей, де вони змогли б реалізувати свої мрії. Звісно не миттєве поліпшення, але поступова модернізація країни мала б своє місце у неминучому майбутньому. На жаль, це були лише його мрії.