Алан Грейтлак - Дух змін

Одна частина цієї історії – чиста правда, завуальована лише іншими іменами і зміненою зовнішністю героїв, інша ж – плід авторської фантазії, заснованої на чутках і прикрашених фактах таємного минулого. Не можна відокремити істину від вигадки, приховану за ширмою художнього твору, але, повірте, більша частка цього роману – це похмура реальність того, що відбувалося на вулицях в той час. Море горя і океан радості, прикрий відчай і залізна віра – всі ці почуття сповнюють серця людей, крокуючих у відкрите полум'я нової епохи.

Коли я починав писати цю книгу, у мене була лише одна думка – розповісти читачеві з будь-якого куточка світу правдиву історію, що трапилась зі мною і огорнула багато громадян великої країни. Я твердо вважаю, що кожна людина створена на цій планеті з певною метою, яка полягає в переміні нашого світу. Місія ж будь-якого письменника – донести до людей цікаву історію, в яку вони повірять і візьмуть з неї щось корисне, змінивши своє життя на краще. Напевно, це найвища радість для будь-якої людини – змінювати світ за допомогою слова.

Сподіваюсь, ця історія відкриє очі людям на злам у суспільному житті, який неоднозначно висвітлюється в засобах масової інформації в усьому світі. На жаль, без розуміння нашого минулого і правильних висновків з нього, ми не зможемо побачити те майбутнє, яке малює нам наша фантазія. Одного разу всім доведеться прозріти, дізнавшись істину в сформованих реаліях і жорстоко лаяти себе за свою дурість і обмеженість поглядів. Але, без цього холодного протверезіння неможливий шлях у майбутнє, яке з кожним кроком насувається на нас невидимою лавиною. Вітер епох завжди невидимий для людського ока, але він вічно здіймає вітрила наших мрій. Іноді, він схожий на колапс, який спопеляє людські серця вогнем страху. Але саме з золи і уламків старості будується новий світ, що сповнений надіями.

Отже, друзі мої, досить красивих слів і складних речень. Зручніше сідайте в свої м'які крісла, увімкніть ніжне світло настільної лампи і приготуйтеся зануритися в розбурханий світ вуличної війни, яка, на щастя, вас не зачепить. Ви побачите протилежні світи, де два сини однієї великої країни опинились в середині роздмуханого багаття війни, палаючого і донині. Ця розповідь пронесе вас на крилах того, що висвітлювало шлях людства в найтемніші часи диктатури і феодалізму, в період нескінченної тиранії і катуванні вільнодумства. Ця книга розповість вам, що таке справжня свобода. На останок, хочу попросити вас не судити строго цю книгу, тому що на її сторінках покоїться часточка моєї душі.

P.S. І пам'ятайте, наше життя дуже швидкоплинне і поспішне, воно не завжди наповнене тим, чого нам дуже хочеться. Але воно було б зовсім порожнім, якщо в ньому не має місця для надії, віри і свободи. Без них ми перетворимося в порожніх істот, які не знайдуть свого місця на цій планеті.

Хто ми – люди, без права жити гідно? Приреченні на бідність, але з мріями про достаток і свободу, чи судилося нам змінити себе, щоб потім змінити свою країну?

Безкраї поля, засіяні пахучими колосками пшениці. Золотисті кольори цієї злакової породи розкинулись далеко за горизонт, ніжно пестячи погляд будь-якої людини, яка відчувала єднання з природою. Легкий, зовсім ніжний вітерець розвівав ці тоненькі колоски, створюючи жовте море, що вирувало на землі. Тихесенький шум, створюваний колоссям, летів на крилах спокою через широкі поля назустріч вічності крізь легенди предків.

Десь вдалині пшеничне поле зливалось з ясно-синім, майже прозорим небом, створюючи синьо-жовте полотно, що спокійно колихалось на легесенькому вітрі. Здавалося, сама природа створила цей символ для України, вражаючи націю своєю невимовною красою, що спонукала до боротьби мільйони патріотичних сердець. Дивовижна краса заворожувала своєю простотою і одночасно глибоким змістом, що був вкладений в цей образ. Очі багатьох великих мислителів, поетів і філософів милувалися красою дикої, майже незайманої природи, зауважуючи в кожній дрібниці глибоку самобутність, яка належала її народу…

Раптовий дзвінок будильника перервав його сон, змушуючи прокинутись і витерти сонні очі. Пізня осінь пробивалася яскравими променями сонця через вікно, пестячи бліду шкіру його обличчя. Починався новий день, що не міг принести нічого, окрім буденних переживань. Сновидіння закінчились і тепер йому доведеться зіткнутися з реальністю, що впритул оточувала його. Правда, залишалася ще одна маленька деталь, яка викривляла навколишній світ – його мрія. Чи можливо вижити в потоці грубих буднів, не думаючи про щось приємне або таке бажане твоєму серцю?