Walter Scott - Айвенго

Абат подякував своєму порадникові, і весь загін, пришпорюючи коней, поскакав геть з тим поспіхом, з яким люди завжди рятуються від нічної бурі.

Коли кінський тупіт затих десь у далині, Гурт звернувся до свого приятеля:

– Якщо святі отці послухають твоєї мудрої поради, навряд чи вони дістануться до Ротервуда.

– Еге ж, – мовив блазень усміхаючись, – зате вони, як їм пощастить, можуть доїхати до Шефілда, от і слава Богу. Я не такий поганенький лісничий, щоб наводити собак на слід дичини, якщо не хочу, щоб вони її вполювали.

– Ти зробив добре, – сказав Гурт. – Погано буде, якщо Еймер побачить леді Ровену, а ще гірше – якщо Седрік погиркається з цим ченцем… а це, того й гляди, станеться. Ми з тобою слуги, наша справа – дивитися й слухати мовчки.

Повернемося до обох вершників, які невдовзі від’їхали досить далеко і завели розмову нормано-французькою мовою, як то велося серед шляхетних осіб, за винятком тих небагатьох, хто ще пишався зі свого саксонського походження.

– Чого хотіли ці нахаби, – спитав тамплієр у пріора, – і чому ви не дозволили мені їх покарати, як належить?

– Але ж, брате Бріан, – відповів абат, – один з них – несосвітенний дурень, і було б нерозумно карати його за глупство; що ж до іншого зухвальця, то він – один із тих свавільних лютих дикунів, котрих, як я вам уже казав, усе ще можна зустріти серед нащадків переможених саксів: для них найбільша втіха – вряди-годи показувати свою ненависть до переможців.

– То я б їх навчив чемності! – відповів тамплієр. – Я знаю, як поводитися з такими людцями. Наші турецькі полонені, коли розлютяться, з вигляду страшніші від Одіна [91] Одін – верховне язичницьке божество у скандинавів. ; але, проживши два місяці в моєму домі, під командою мого наглядача за невільниками, вони стали покірними, слухняними і навіть запобігливими. Щоправда, з ними маєш стерегтися отрути й кинджала: вони тільки й стережуть нагоди, щоб скористатися і тим, й іншим.

– Але ж у кожного народу свої звичаї, – заперечив пріор Еймер. – Якби ви набили цього хлопа, ми б не взнали дороги до дому Седріка; до того ж, навіть якби ми туди потрапили, Седрік став би вам дорікати за вільне поводження з його рабами. Не забувайте, що я вам казав: цей багатий френклін – чоловік гордий, запальної вдачі, підозріливий і лихий; він не любить наших дворян і посварився навіть зі своїми сусідами – Реджинальдом Фрон де Бефом і Філіппом Мальвуазеном [92] Де Мальвуазен – персонаж з промовистим ім’ям: фр. Mal-voisin – «поганий сусіда». , а це люди суворі. Він так ревно оберігає права свого роду і так пишається з того, що він є прямим нащадком Герварда [93] Гервард – один з англосаксонських вождів (ХІ ст.). , одного зі славетних прибічників семицарства [94] Семицарство – сім англосаксонських королівств, що виникли на півдні Англії наприкінці VІ ст. (Кент, Уессекс, Сассекс, Ессекс, Нортумбрія, Східна Англія і Мерсія), 829 р. вони об’єдналися в єдине королівство, і виникла Англія. , що його всі так і називають – Седрік Сакс. Він хвалиться своїми кровними узами з тим народом, якого багато хто з його співвітчизників охоче зрікається, щоб уникнути – vae victis [95] Vae victis ( лат .) – горе переможеним, цитата з «Історії» Лівія, римського історіографа (59 до н. е. – 17 н. е.). – злигоднів, які доводиться терпіти переможеним.

– Пріоре Еймер, – мовив тамплієр, – ви вельми люб’язні, добре знаєтеся на жіночій вроді і не гірше від трубадурів пам’ятаєте закони кохання [96] …не гірше від трубадурів пам’ятаєте закони кохання. – Лірика трубадурів розвивалася у Провансі в ХІІ—ХІП ст., мала куртуазний (придворний) характер, розробила культ служіння прекрасній дамі, з притаманними йому ритуалами й умовностями, про які іронічно говорить тамплієр. ; але ця славна Ровена повинна бути справжнім чудом краси, щоб винагородити мене за поблажливість і терпіння, які мені доведеться виявити, щоб завоювати прихильність такого нечеми і бунтівника, яким є, з ваших слів, її батько Седрік.

– Седрік не батько їй, а лише далекий родич, – відповів абат. – Вона походить з більш шляхетного роду, ніж він. Він сам забажав бути її опікуном і має до неї таку прихильність, що й рідна донька не була б для нього дорожчою. Про її красу ви невдовзі зможете судити самі. І нехай я буду єретиком, а не вірним слугою церкви, якщо її біле личко і гордий, та водночас лагідний вираз голубих очей не змусять вас забути про чорнявих дівчат Палестини або гурій мусульманського раю.