Грегорі Робертс - Тінь гори

— Якщо я зроблю це і скуштую знамениті коктейлі Анкіта,— мовила вона, відмахуючись,— то маю сидіти всередині того автомобіля, хлопці.

— Сідай між нами, Карло,— благав Дідьє.

— Агов, Ліне,— запитала мене Карла.— Де ти хочеш сісти?

— Я повитираю мотоцикла,— сказав я, знаючи, що їй чоловічий лемент у тому лімузині буде набагато цікавіший, ніж мені.— Ти відпочивай, а я приєднаюся пізніше.

Вона поцілувала мене. Навін вийшов з авто і притримав для неї дверцята. Вона залізла на переднє сидіння до Дідьє, але сіла обличчям до інших хлопців. Затуливши панель приладів подушкою, вона зручно вмостилася, дивлячись на хлопців і схрестивши ноги на сидінні.

Навін посміхнувся мені, сідаючи в авто, і зачинив дверцята. Рендалл увімкнув миготливі вогники з Джасвантової крамниці виживання і вручив Карлі один з Анкітових коктейлів. Вона підняла келиха.

— Джентльмени! — почала вона.— За «Бюро втраченого кохання»!

— За «Бюро втраченого кохання»! — вигукнули вони.

Якраз цієї миті у провулок зайшов Олег, його одвічна посмішка трохи скривилася. Він значно повеселішав, коли помітив вечірку в автомобілі.

— Клёво! Так добре тебе бачити, Ліне.

— Де ти був, чоловіче?

— Ці дівчата,— сказав він.— Ці Діви. Вони викрутили мене, наче боксерського рушника, чоловіче, а потім викинули геть. Я геть...

— Разбит, — підказав я.

— Разбит, — повторив він.— А на честь чого вечірка?

— Це щорічна зустріч втрачених коханців, і вони почали без тебе. Приєднуйся, друже.

Вони почали волати, свистіти, а потім заволокли Олега до автомобіля, де він розкинувся біля Рендалла, тримаючи коктейль.

Чекаючи на свою кохану, я підійшов до мотоцикла, залишеного біля найзручнішого виїзду з провулку. З-під сидіння дістав серветки і ніжно обтер свій байк.

Поки Карла реготала, а Дідьє вищав від сміху, я поговорив з мотоциклом і запевнив його, що мій помічник не самотній.

Я хвилювався через мадам Жу. Я недосить добре був з нею знайомий, аби знати, наскільки вона любила близнюків чи взагалі будь-кого. Але вони були нерозлучні впродовж багатьох років. Вона й так була ненормальна і схильна до помсти. Я хотів дізнатися, чи була вона зла і переможена, чи просто зла.

І тінь, з якої вона так любила час до часу матеріалізуватися, була в арці під нашим готелем — там, де Карла так душевно розважалася.

До світанку була ще година, і тоді священне сонце випалить вампіра, принаймні я сподівався. Я сів на відполірованого мотоцикла і викурив косяка, спостерігаючи за двома входами у провулок і реагуючи на кожен крок чи гуркіт транспорту.

Поки я міркував і хвилювався, раптом з реготом відчинилися передні дверцята автомобіля. Нетверезий Навін вивалився звідти і притримав двері з театральною елегантністю.

Карла швиденько вистрибнула і попрямувала до мене, рухаючись досить повільно.

Навін помахав на прощання, і хлопці в автоліжку теж почали гучно бажати нам гарної ночі. Рендалл опустив жалюзі на вікнах, готуючись до сходу сонця.

— Ти не проти, якщо ми посидимо тут, доки світанок повністю не затопить місто? — запитав я.

— Звісно,— сказала Карла, сідаючи біля мене на мотоциклі.— Ти сидиш на варті, еге ж?

— Мадам Жу не дає мені спокою. І вона була прив’язана до тих близнюків.

— Вона своє отримає,— запевнила Карла.— Вона вже трохи отримала від Блу-Гіджаб. Карма — це молот, а не пір’їна.

— Я кохаю тебе,— мовив я, дивлячись, як бліді світанкові тіні осявали її обличчя, мріючи про поцілунок, але так насолоджуючись думкою про це, що проґавив нагоду.— Як там в автомобілі?

— Збіса добре,— розповіла вона.— У мене є купа роботи перед наступним конкурсом афоризмів. Там неначе акупунктурна мапа чоловічих комплексів.

— Озвуч мені афоризм,— попрохав я.

— Нізащо,— розсміялася вона.— Вони ще не відточені.

— Лише один,— благав я.

— Ні.

— Хоч один,— продовжував благати я.

— Гаразд, гаразд,— здалася вона.— Ось один. Чоловіки — це бажання, загорнуті в таємниці, а жінки — це таємниці, загорнуті в бажання.

— Круто.

— Тобі подобається?

— Так.

— Я змогла побачити, так би мовити, відкритих чоловіків. Це, звісно ж, заслуга Дідьє. Ніхто з них не відкрився б настільки без нього на чолі.

— Ти розповіла Анкіту про Блу-Гіджаб?

— Так,— усміхнулася вона.— Я спромоглася втулити це в загальному вирі. Він нормально все сприйняв.

— Добре.

— І я запропонувала йому роботу. Це він також сприйняв непогано.