Грегорі Робертс - Тінь гори

Митці були зовсім іншою історією, яку розповідав високий вродливий скульптор, що збирав пальне на вакантних паркувальних місцях мільйонерів.

Галерея тепер розквітла. Скандал — це завжди ринок, на якому попит перевищує пропозицію. Його аура, що витала довкола творінь, атакованих зграями фанатиків, або робіт, заборонених чи під загрозою заборони, обпалювала чуття ситих заможних покупців. Людей з достатньою кількістю грошей, щоб ніде не стояти в черзі на зустріч і платити рупіями з чорного ринку. Тадж — скульптор — став менеджером галереї і заробляв гроші швидше, ніж міг підняти свою киянку [149] Киянка — столярний молоток з деревини твердих порід, поліуретану або гуми. .

Коли за кілька тижнів після закінчення ізоляції ми з Карлою зайшли до галереї, то він саме розмовляв з групкою товстосумів. За столом реєстрації сиділа Розанна, відповідаючи на телефонні дзвінки.

Тадж кивнув Карлі та продовжив свою розмову з клієнтами. Ми пройшли до задньої кімнати. Вона трансформувалась: на зміну червоним мотоциклетним вогникам прийшли червоні люмінесцентні лампи, розкидані по кімнаті.

Ми присіли на чорному шовковому дивані. Біля стін стояли картини, футляр однієї ставав рамою для іншої. Аннушка принесла нам чай з печивом.

Коли вона не промовляла артистичною мовою тіла, Аннушка була скромною молодою жінкою, яка з радістю догоджала іншим, а галерея стала її другою домівкою.

— Як тут справи, Ануш ? — запитала її Карла, коли дівчина вмостилася на килимі біля нас.

— Усе по-старому,— посміхнулася вона.

— Три дні тому ти розповідала, що вже готова нова виставка митців маратхі,— нагадала Карла.— А я не бачу, щоб її виставили.

— У нас... була дискусія.

— Дис-ку-сія? — прогарчала по складах Карла.

Тадж зайшов до кімнати й сів біля Аннушки, елегантно склавши під собою ноги.

— Пробачте,— сказав він.— Мав закінчити з клієнтами. Велике замовлення. Як ся маєш, Карло?

— Я тут чую про якусь дискусію,— мовила вона, припнувши його поглядом.— І почуваюся дискусійно.

Тадж мерщій відвів погляд.

— Як ти, Ліне? — запитав він.

Щоразу, дивлячись на Таджа, я думав про ті два загадкові дні, які він провів з Карлою десь поза Бомбеєм, дні, про які вона мені так і не розповіла, бо я не запитав.

Він належав до тих високих темноволосих і вродливих типів, які змушують нас заздрити. Це не їхня провина — цих вродливих хлопців. Я знав чимало вродливих типів які були чудовими хлопцями і гарними друзями, а ми — страшненькі — обожнювали їх, але навіть тоді все одно трохи заздрили, бо вони мали таки гарний вигляд.

Це, звісно ж, наша провина, а не їхня, й у випадку з Таджем теж була моя провина, але, дивлячись на нього, хотілося провести допит.

— Усе гаразд, Тадже. Як поживаєш ти?

— Ох... чудово,— непевно відповів він.

— Подискутуй зі мною, Тадже,— викликала його Карла, відвертаючи увагу.— Які проблеми з виставкою?

— А може, спочатку покуримо травички? — запропонував Тадж, повернувшись до Аннушки, яка негайно підвелася й пішла по психічну поживу.— Останні дві години в мене були безперервні зустрічі з покупцями, тож голова аж крутиться від цифр.

— Де вона? — запитала його Карла.

— Аннушка зараз принесе,— сказав Тадж, безпорадно тицяючи на двері.

— Не травичка,— заперечила Карла.— Виставка митців маратхі. Де вона?

— І досі на складі,— таки відповів Тадж, зиркаючи на двері й подумки гукаючи Аннушку.

— На складі?

Тут повернулась Аннушка, пихкаючи дуже великим косяком, який вона мерщій передала Таджу. Скульптор підніс руки вгору, благаючи Карлу зачекати, доки він просмалить косяка, випустивши невеличку хмарку диму, а вже тоді передав його мені.

— Ти ж знаєш, що я не палю, коли Карла на мотоциклі,— нагадав я, навіть не ворухнувшись.— Я вже казав це. Не пропонуй мені більше такого.

— А я не проти,— мовила Карла, вихоплюючи косяка з його руки.— А ще не проти вислухати пояснення, Тадже.

— Дивись,— почав Тадж, отримавши достатньо кайфу, щоб знову вдавати спокій.— Люди вважають, що присвячувати виставку одній групі митців, з однієї мовної громади, не зовсім вдалий напрямок.

— Люди?

— Люди в галереї,— уточнив Тадж.— їм подобається виставка митців маратхі, але вона не здається дуже вдалим кроком.

— Останні два тижні ти демонструєш виставку бенгальців,— заявила Карла.

— Там інший контекст,— силкувався Тадж.

— Поясни мені цю відмінність.

— Ну, я... це все...