Грегорі Робертс - Тінь гори

Я повільно побуксував і поковзав геть по тій підлозі з риб’ячого жиру, опираючись імпульсові повернутися.

— Круто,— згодом казала Карла, приєднуючись до мене на ринку Колаба.— Там була справді серйозна йога. Хтось обов’язково має написати портрет цієї жінки.

— Може, хтось із твоїх молодих художників?

— Хороша ідея,— розсміялася вона.— Гадаю, ми зможемо зробити дуже цікаві речі разом, Шантараме.

— Ти це правильно кажеш.

Молода проститутка з точки на Реґал-Серклі саме поверталася додому крізь ринок, до своєї хатини в риболовецьких нетрищах. Її звали Цирцея, і була вона ще тією штучкою.

Її фішкою в разі недостатнього заробітку було нав’язувати чоловікам секс із собою, доки вони не погоджувались або доки не платили їй, аби жінка відчепилася.

— Агов, Шантараме,— почала вона.— Відтрахай мене як слід, подвійний тариф.

— Агов, Цирцеє,— відповів я, намагаючись її обійти, але вона стрімголов загородила мені дорогу, поклавши руки в боки.

— Трахай мене швидко, трахай мене довго, покидьку!

— Бувай, Цирцеє,— сказав я, знову розвертаючись, але вона, підхопила своє жовте сарі, оббігла мене, щоб зазирнути в очі.

— Трахайся або плати,— заявила вона, хапаючи мене за руку й намагаючись потертися об мене.

Карла штовхнула її в груди обіруч так, що жінка аж поточилася назад.

— Відчепися, Цирцее,— прогарчала на хінді вона, піднявши вгору кулаки.

Цирцея розправила сарі й пішла геть, уникаючи погляду Карли.

— О, то ось як це робиться,— мовив я.

— Мила дівчина,— вирішила Карла.— Після вечірки для фетишистів я зустрічала лише тих людей, яких варто додати до списку.

— Навіть не сумніваюсь. Я вже закінчив свій об’їзд. Куди далі, міс Карло?

— Тепер, кохання моє, ми сягнемо самого дна урядової годівниці.

Ми поїхали на південь, до готелю «Тадж-Магал», де Карла призначила зустріч з акціонерами Ранджитового медіа-конгломерату.

Ранній вечір ще й досі відбивався золотом у очах сикхської охорони, яка зустріла Карлу в готелі. На Карлі були прозорі гумові сандалії та сірий костюм, трохи перероблений, з широкими відкритими плечима і перев’язаний плетеним конопляним поясом. Під час поїздки на моєму мотоциклі вітер стилізував її зачіску, тож вигляд вона мала чарівний.

На мені були чорні джинси, джинсовий жилет і футболка з Кітом Ричардсом, яку я виміряв у Олега, тож загалом усе годилося для бізнесової зустрічі. Але мені було байдуже: ті люди також не були одягнені відповідно до мого світу.

Зустріч проходила у приміщенні, підготовленому для нарад. Ми зайшли до манюсінького ліфта. Коли зачинилися двері, я запропонував Карлі свою флягу. Вона зробила ковток і віддала її назад, якраз коли двері відчинилися у вузький коридор, що вів до скарбниці недооціненого декадансу.

Біля панелей з червоного дерева стояли шкіряні крісла й дивани, кожен з яких коштував приблизно як авто середнього класу, й імпортували їх з далеких країн, де заради цього вирубували червоні дерева. Кришталеві келихи обпікали очі сяйливими відблисками, килими пружинили, неначе губки, дорогі парсуни дорогих бізнес-лідерів прикрашали стіни, а офіціанти в білих рукавичках терпляче виконували кожну забаганку.

У кімнаті було шестеро бізнесменів, усі гарно вдягнені й гарно збережені. Коли ми зайшли до кімнати, вони всі завмерли, витріщаючись на Карлу.

— Я надзвичайно співчуваю вашій втраті, мадам Карло,— сказав один з бізнесменів.

— Так шкода, мадам,— мовив інший.

Я глянув на Карлу. Вона роздивлялася їхні очі й обличчя. Хай що вона з них відчитала, їй воно не сподобалося.

— Щось сталося з Ранджитом,— зрозуміла вона.

— Ви не знаєте?

— Не знаю чого? — тихо запитала вона.

— Ранджит помер, мадам Карло,— повідомив бізнесмен.— Його сьогодні застрелили в Бандрі. Нещодавно. Це в усіх новинах.

Я збагнув, що червоні кавалькади поліцейських автомобілів і преси, які на наших очах неслися до Бандри, гнали до місця вбивства Ранджита. Карла подумала те саме. Вона обернулася до мене.

— З тобою все гаразд? — запитав я.

Вона кивнула, стиснувши губи.

— Пробачте мене, джентльмени,— твердим голосом мовила вона.— Прошу вас відкласти цю зустріч на сорок вісім годин, якщо ваша ласка.

— Звісно, мадам Карло.

— Як скажете, мадам Карло.

— Можете не квапитися, мадам Карло.

— Наші співчуття.

У ліфті вона припала до мене, заховавши обличчя в грудях, і заплакала. Потім ліфт зупинився, застрягши між поверхами.