Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ти можеш дістати мені запрошення? — благав Дідьє, приєднуючись до нас.— Я мрію туди потрапити.

— Вона має звільнитися до десятої,— мовив Навін.— Ви, хлопці, хочете поїхати зі мною та забрати її?

— Я однозначно поїду,— заявив Дідьє, взуваючи черевики та зав’язуючи шнурівки.

— Ви обоє мені потрібні,— сказав Навін,— щоб переконати Діву покинути свій номер у «Магеші» й на тиждень переселитися до нетрищ. Вам обом доведеться її тримати, поки я лише намагатимуся пояснити їй нашу ідею.

— Ти впевнений, що варто це робити зараз? — поцікавивсь я.

— Немає миті, кращої, ніж ця,— посміхнувся молодий детектив, але очі в нього були серйозні.— Не знати, чи й встигнемо завезти її в нетрища та влаштувати там, перш ніж люди все рознюхають. Що про це думаєш?

— Дідьє готовий. Мерщій до клубу пліток!

Ми знайшли Діву серед вереску інших Дів, у холі готелю «Президент». Усі троє замовкли, витріщившись на нас із добре награним приголомшенням.

Дідьє був у пожмаканому білому лляному піджаку і вицвілих блакитних вельветових штанах. Я був у чоботях, чорних джинсах, футболці й жилеті. Навін був у сірій формі й тоненькій коричневій замшевій сорочці. Він мав із собою важкого наплічника.

Гарненькі панянки чітко дали зрозуміти, що у нас не дуже презентабельний вигляд.

— Це що — він? — запитала одна з дівчат, обвинувачувально тицяючи в Навіна накладним нігтем.

— Во плоті,— вишкірилася Діва, нікого не представляючи.

— Мотоциклетний маніяк,— констатувала інша Діва, викреслюючи зі списку мене.

— Розбещений баболюб,— заявила перша, викреслюючи Дідьє.

— Пробачте, мадемуазель,— втрутився Дідьє.— Але я дідо люб.

— Розбещений дідолюб,— обурилася дівчина.

— А ще кінь,— розповіла Діва, викреслюючи й Навіна,— без Чарівного Принца.

Дівчата Діви загиготіли.

— Навіщо наплічник? — зажадала Діва.— Вирушаєш у Гімалаї, сподіваюся?

— Тільки з тобою,— зізнався Навін, не відводячи від неї погляду.

— О-о-о-о-о-ох! — знущалися Діви.— То в котика є кігті.

— Діво, нам уже час,— повідомив Навін.

— А може, котик залізе на дерево,— з норовом відповіла Діва,— і залишиться там?

Дівчата розреготалися.

Навін злився, бо справді був наляканий. Враховуючи загрозу для Дівії, він розумів, що дівчата безглуздо відкриті посеред добре освітленого фойє. Він очікував на вагон горлорізів, які могли увірватися щомиті й викрасти її.

І сильний упевнений Навій знав, що буде безсилим, аби це зупинити. Я досить добре його знав, і таки видно було, що хлопець не звик до цього почуття, і це було йому не до шмиги.

Дідьє урвав неприємну мовчанку, елегантно вклонившись дівчатам.

— Дозвольте представитися, шановні паняночки,— мовив він, роздаючи свої візитівки.— Моє ім’я — Дідьє Леві. Я приїхав з Франції, але вже багато років гостюю у вашому чудовому місті. Об’єднавшись із моїм партнером і добре відомим детективом — паном Навіном Едеїром, ми представляємо «Бюро втраченого кохання» і готові вам прислужитися, якщо з’явиться таємниця, яку необхідно буде розгадати.

— Ого! — здивувалася одна з дівчат, читаючи картку.

— Не існує занадто тривіальної справи,— провадив Дідьє,— і для «Бюро втраченого кохання» не існує занадто незначної плітки.

— Нам уже час,— повторив Навін, вказуючи на двері.

Діва поцілувала подруг і попрямувала з нами до дверей. Ми перетнули ґанок і попрямували до центральної вулиці.

Навін зупинився і поглянув на мене. Озирнувшись, я зрозумів, що Дідьє з нами немає. Я побіг до готелю, щоб відірвати його від дівчат.

— Побачимося наступного вівторка! — гукнув він, поки я відводив бідолаху.— Запевняю вас, я знаю такі плітки про знаменитостей, що ви насолодитеся ними більше, ніж оргазмом!

Діви аж зойкнули.

Ми приєдналися до Навіна з Дівою.

— Візитівки? — мовив я.

— Я... вирішив, що краще бути підготовленим,— відповів Дідьє.

— Покажи мені.

— Я б теж хотів побачити візитівку,— додав Навін.

— Я теж,— погодилася Діва.— Давай-но, французику.

Він неохоче роздав візитівки, і ми почали роздивлятися їх біля вуличного ліхтаря.

БЮРО ВТРАЧЕНОГО КОХАННЯ

Дідьє Леві — повелитель кохання

Навін Едеїр — повелитель втраченого

На зворотному боці картки було зображення чогось, схожого на слухаюче вухо, зі словами:

Базіки дозволяють світу крутитися

Апартаменти №7, готель «Амрітсар», «Метро», Бомбей