Грегорі Робертс - Тінь гори

— Лише люди з ключами.

— Ну, саме зараз там сидять двоє власників ключів.

Навіна я побачив у кріслі біля столу, придбаного у сувенірній крамниці внизу. Він грав на моїй гітарі, і краще за мене, але, власне, як і будь-хто.

Зазирнувши у свою спальню, я побачив на ліжку Дідьє, а його елегантні італійські черевики стояли на підлозі зі шнурками, запханими всередину. Він вітально махнув мені.

— Гарно граєш, Навіне,— сказав я, всідаючись у кріслі.

— Гарна гітара,— відповів Навін, граючи популярну на Гоа баладу.

— Я знайшов цю красуню, коли вона тинялася музичною крамницею внизу.

— Погане місце для такої гітари, як вона,— заявив він, переходячи на композицію Пінк Флойд «Comfortably Numb».— Вона так само, як і Діва, примхлива божевільна любовна гітара.

— Як ситуація з Дівою? — поцікавивсь я.

— Не дуже,— повідомив він, продовжуючи грати.— Ось чому я займаюся гітарною терапією.

— Вранці я все владнав з Джонні Сигаром. Клан Бігарі виїхав, звільнивши шість будинків. За кілька кроків від будинку Джонні зарезервовано дві хатини. Одна для неї і одна для тебе.

— Чекаю не дочекаюся,— зізнався Навін, відкладаючи гітару вбік.

— Думаю, ти не помиляєшся. Сьогодні я порозпитував у районі Форту. Її батько вскочив у велику халепу. Букмекери приймають на нього ставки. І там п’ятдесят до одного. Люди говорять про нього, неначе він уже мертвий. І люди говорять про Діву: буцімто вона може знати про батькові оборудки чи про місцезнаходження грошей.

— Справді,— погодився Дідьє, спритно вискакуючи з ліжка й навшпиньках підходячи до невеличкого півтораметрового холодильника.

Він купив холодильник як подарунок на новосілля, заповнив його пивом, а для себе поставив у мене на столі пляшку бренді. Він жбурнув мені пляшку пива, іншу Навіну і знову зручненько вмостився на ліжку.

— Я й сам трохи порозпитував,— розповів він.— На батька Діви полюють принаймні два небезпечні й безпощадні угрупування, й обидва досить тісно пов’язані з поліцією.

— Твоя правда,— сказав Навін.

— Узагалі-то, одне з них і є поліцією,— провадив Дідьє.— Думаю, це може стосуватися пенсійного фонду поліції. Цей бізнес-магнат привабив монгольську орду ворогів. Він має зникнути з Бомбея, переїхати на якийсь безіменний острів. Звісно ж, йому вистане грошей його придбати.

— Він найупертіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічав,— прогарчав Навін.— Він хоче пересидіти бурю. Гадає, що його служба безпеки просто непробивна. І гаразд, він справді оточений зброєю вдень і вночі, але...

— Але що?

— Але в тому маєтку працюють два окремі охоронні підрозділи — копи та приватники. Наскільки я бачив, жоден з них не готовий упіймати кулю за найбагатшу і найнечеснішу людину Бомбея. Деякі з цих хлопців живуть у нетрищах, сподіваючись, що колись зможуть переселити свої родини в однокімнатні квартири завбільшки як його туалет. Гадаю, якщо копів відкличуть, то приватна армія просто розбіжиться. Я намагався його попередити, але чоловік не хоче нічого чути.

— Він таки тебе послухав,— зауважив Дідьє.— Залишив свою доньку на тебе.

— Учора він назвав мене сином, — сказав Навін.— Це було дуже дивно. Ми ж ледь знайомі.

Він підійшов до зачинених віконниць. Коли він відчинив одну віконницю, то неонові вогні театру «Метро» зарум’янили моє обличчя.

— Він сказав: «Тримай мою доньку близько до серця, в безпеці, та подалі від мене, синку».

— Це величезна відповідальність,— міркував Дідьє.

— І величезна робота,— додав я.— Діва — ще та штучка. Друже, вона має поїхати з міста.

— Цілком згоден,— мовив Дідьє.— І мерщій.

— Вона не поїде. Я її знаю. Якщо я відвезу її до аеропорту, навіжена верещатиме так, що аеропорт лусне.

— Якщо ти не можеш змусити Діву поїхати з Бомбея,— сказав я,— і якщо типи, які хочуть пришити її батька, здатні викрасти дівчину, то потрібно переховуватися, доки все не вляжеться. І нетрища — це єдине місце, в якому ніхто не здогадається шукати найбагатшу дівчину міста. Але, сподіваюся, ти маєш кращу пропозицію.

— Не маю,— повідомив він.

— Де вона зараз? — запитав я.

— На своїй щотижневій зустрічі. Вона щотижня зустрічається з кількома друзями в «Президенті».

— Справді? — поцікавився Дідьє.

— Це називається Клуб дівчачих пліток Діви,— пояснив Навін.

— Надзвичайно! — заявив Дідьє.

— Раз на тиждень вони рояться, неначе піраньї, і шматують яку-небудь дівчину, яка не входить до їхнього гуртка.