Грегорі Робертс - Тінь гори

— Я поклав у ванній аптечку з набором для накладання хірургічних швів. Ти зможеш зашити величеньку рану, якщо доведеться.

— А ще кажуть, що романтика померла,— розсміялася вона.

— І в мене є ще кілька хороших речей для тебе.

— Ще щось, правда?

— Так, тут, по сусідству, є кілька чудових крамниць. Я попросив менеджера поставити у твоїй кімнаті холодильник і заповнити його горілкою, содовою, лимонами і найжахливішим сиром, який можна було відшукати.

— Круто.

— І я приліпив ножа під шухлядою у столі. Якщо правильно її відсунеш, то людина, яка стоятиме в кімнаті, не побачить, як ти його діставатимеш.

— Не побачить, як я його діставатиму, га?

— І на твоєму ліжку є пофарбовані металеві трубки.

— На моєму ліжку є трубки,— захихотіла вона.

— Так. Я перевірив, щоб вони закінчувалися голівками. Їх можна відкрутити біля узголів’я. Я запхав у одну пачку з грошима, а в іншій є тоненький ніж. Про всяк випадок.

— Зручно.

— Я купив тобі ситар [115] Ситар, сетар — музичний інструмент типу лютні. Поширений у арабських країнах, у Північній Індії, а також в Узбекистані, Таджикистані. .

— Ситар. А це навіщо?

— Не знаю. Він продавався в музичній крамниці на першому поверсі, а я не зміг встояти.

— Знаєш...

— Прибиральниць немає,— розповів я, втручаючись.— Але внизу є крамниця ситарів, а менеджер нагорі ще божевільніший за мене, і загалом, думаю, що твій переїзд до нас, Карло, це дуже добра ідея. Ти у грі?

— Любий, до кінця твого життя я в грі.

— Ти серйозно?

— Я серйозно.

— Добре, їдьмо тебе влаштовувати, сусідко.

У «Тадж» поверталася вона зі мною. До готелю ми їхали за Рендаллом. Я утримався від спокуси обігнати його. Це було неважко. Карла тримала ліву руку на моєму плечі, а праву на стегні, голову ж прихилила мені до спини. Я хотів продовжувати поїздку, аж поки мотоцикл не заглухне.

— Знаєш,— сказав я, коли ми піднімалися по сходах готелю «Тадж» до тихого куточка.— Ми можемо їхати, аж поки не опинимося десь дуже далеко або мотоцикл не заглухне.

— У мене багато справ, Шантараме,— посміхнулася вона.— І взагалі, втрачене кохання — це козир, принаймні зараз. Перша офіційна справа нашого бюро — це Ранджит, і ми знайдемо цього крота, хай де він є.

— Офіційна справа?

— Я зареєструвала нас у поліції як бюро. Зробила все швидко, використавши людину Ранджита. Він — член корпорації і зрадів нашій зустрічі. Після зникнення Ранджита прибутків немає. А коли я прийшла до нього на зустріч, то мала з собою американську зелень. Він хороший хлопчина, тільки іноді зовні видається жадібнішим, ніж є всередині.

Прийшла моя черга сміятися.

— Поговорімо про це пізніше,— мовила Карла, підтягуючи мене ближче і міцно тримаючи, шкарлупка до шкарлупки — ідеально.

— Гарненько відіспися,— порадила вона, нарешті відпускаючи мене.

— Гаразд... що?

— Тобі ліпше виспатися якнайкраще,— уточнила вона.— Якщо таки відмовляєшся працювати зі мною в бюро та стаєш фрілансером.

— Зачекай-но хвилинку. Я що — не зможу повернутися до тебе ввечері?

— Звісно ж, ні,— заявила вона, вирвавшись з обіймів і підійшовши до дверей.— І взагалі, вона ще буде тут уранці.

— Хто ще буде тут уранці?

— Хіть,— мовила вона, відчиняючи двері.— Ти пам’ятаєш Хіть, еге ж, Шантараме? Гарненька дівчинка, дуже весела, жодного сумління?

Двері зачинились. Я знову нічого не розумів. Потім я знову посміхнувся. Дідько, Карла.

Повернувся я до готелю «Амрітсар» розгубленим і побачив, що менеджер теж у скруті: він запхав носа у велику коробку з написом «Скрута Інк».

— У чому дилема, Джасванте?

— У цій коробці має бути бластер,— сказав він, зводячи на мене погляд, доки руки продовжували копирсатись у пакувальній піні.— А, от він де!

Він витягнув з коробки іграшкового бластера, але тріумф швидко зів’яв.

— Це все неправильно! Фотонний випромінювач не на своєму місці. І немає відбивача. Зараз нікому не можна довіряти.

— Це ж іграшка, Джасванте,— помітив я.

— Копія,— виправив він.— І не надто точна.

— Це просто копія іграшки, Джасванте.

— Ти не розумієш. У мене є друг-парс, який пообіцяв, що зробить справжнього , якщо знайду ідеальну копію оригіналу. Він не працюватиме з цим лайном. Він же парс.

Він втупився в мене; його пропалював смуток, як часто відбувається, навіть коли не повинно.

— Джасванте, прошу,— щиро мовив я.— Не роби лазера.

— Бластера,— виправив він.— І ти б теж міг ним скористатися. Люди цілодобово шастають туди-сюди в твоїх кімнатах, неначе це станція Букінгем.