Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ти бачилася з Дідьє?

— Він зависає зі мною. Його дуже налякали метальники кислоти. Ти ж знаєш, який він марнославний.

— Він не вважає це марнославством. Він вважає це гарним смаком, а я думаю, що ми обоє маємо рацію.

— Так чи так,— сказала вона,— я усуну цю жінку з переліку моїх перешкод.

Карла все відсунула вбік і лягла на ковдру, заклавши одну руку за голову.

— Тож, Шантараме, тепер ти дізнався про мої плани, станеш учасником?

Доля веде тебе до бажаних речей, а Час обирає найбільш невдалу мить. Чи міг я брати участь у її плані детективного агентства, що займатиметься пошуками втраченого кохання? Ні. Я не міг працювати з копами і не міг нікого їм здавати, що робило мене нікчемним детективом.

Карла про це знала. Вона бачила це в моїх очах і в моєму диханні — у важких подихах неспокою, бо наші шляхи розходились у різні боки від гори.

— Не думай зараз,— попросила вона.— Завтра дуже схоже на тебе. Ніколи не приходить вчасно.

Вітер у місячному сяйві малював на її шкірі мереживо з листяних тіней. Кохання присутнє в усіх минулих життях, щоразу як ми кохаємо і втрачаємо одне одного: зоряне сяйво на сонному обличчі. Тієї ночі на моєму небі не було зірок, не було світла, яке б могло стати орієнтиром у морі того, ким ми були і не були. Але мені було байдуже. Карла заснула в моїх обіймах, і я вже плив додому.

Я не приєднався до Карли, Навіна і Дідьє та їхнього «Бюро втраченого кохання». Назвіть мене впертим. Навін так і робив. Назвіть мене навіженим. Дідьє так і робив. Назвіть мене вільною душею. Карла так не робила. Вона взагалі зі мною не розмовляла. І навіть не відповідала на листи, але сама надіслала звісточку з Навіном, щоб я тримався подалі, доки вона не охолоне. Натомість розпаливсь я і придбав у Дідьє його злочинне портфоліо, присвячене чорному ринку. Він став законослухняним бізнесменом — партнером у «Бюро втраченого кохання», за двоє дверей від моїх, і вирішив повернутися спиною до чорного бізнесу. Я відмовився від його афер з наркотою та дівчатками за викликом і зосередився на операціях з валютою. Потрібен був час, аби розібратися з усіма деталями. Я купував білі гроші, які стали чорними, знову перетворював їх на білі завдяки чорному банку і отримував невеличку щотижневу націнку на високому щоденному грошовому обороті: пан або пропав. Це було неначе на фондовому ринку, тільки без обману й корупції.

Коли Карла нарешті відповіла, по обіді другого дня після повернення з гори, я погнав на зустріч з нею до дамби в Джугу, де кілька тижнів тому ми згадували Лайзу, нашу спільну втрачену любов.

І поки вечірні пішоходи оминали нас, щасливо усміхаючись, і сонце почало зникати за обрієм, Карла голосила й запевняла, що не образилася на мене, просто її турбували Ранджит і Лайза.

— Що Ранджит робив тієї ночі з Лайзою? Що робила з ним вона? Відколи я повернулася до Бомбея, то тільки й думаю про це,— плакала в мене на грудях вона, і ми отак стояли, поки вона не заспокоїлася.— От чому я цього не розумію, Шантараме?

Карла завжди була на два кроки попереду будь-якого розумника. Таємниця жерла її, коли для мене це був лише дрібний гнів; це була мов піщана буря для неї, а для мене — пісок у пісковому годиннику з нашкрябаним на ньому іменем Ранджита. Я мав порадити їй усе відпустити, як колись порадила мені вона.

— Ми його знайдемо,— запевнив я.— Коли це станеться, ми про все дізнаємось. А доти нам потрібно полишити ці думки, бо подуріємо. Ну, принаймні більше, ніж зараз.

Вона посміхнулася.

— Щось не клеїться,— сказала вона.— Дещо, про що я маю знати, але не знаю. Ось воно, просто в мене перед носом. Але ти маєш рацію: якщо я не відпущу, то це зведе мене з глузду.

Яскраво-червоний захід сонця, остання благодать світила, змив недоліки й помилки з кожного обличчя і постаті на променаді: океан надвечірнього світла демонстрував лише прекрасні речі всередині нас.

Ніжні подихи вітру ганялись один за одним уздовж дамби, граючись спідницями й сорочками людей на дорозі. Почали блимати перші автомобільні фари.

Після кожного авто на Карлиному обличчі з’являлися бліді тіні пальмового листя, промальовуючи точний вигин від шиї до вуст. Карла.

— То це твоя гордість не дозволяє тобі приєднатися до Дідьє, Навіна і мене? — запитала вона, і до мене обернулося суворіше око.