Грегорі Робертс - Тінь гори

— Це підбадьорює,— відповіла Діва, посміхаючись.— Гадаю.

— Ти здивуєшся, дізнавшись, скільки знаменитостей переховується в нетрищах з нами. Одного разу тут ховався гравець у крикет. Я не можу повідомити його ім’я, та коли ми разом грали, він розповів...

— Закрийся, Джонні!

З будинку вийшла Сита — дружина Джонні, її червоно-золоте сарі вітрилами маяло навколо стрункої фігури.

— Ти навіть не знаєш, про що я розповідав,— мовив Джонні, образившись.

— Усе одно закрийся,— відрізала Сита.— І дай спокій бідній дівчині.

До неї приєдналися ще дві жінки і повели Діву до зарезервованої для неї хатини, за кілька кроків від нас. Навін і Дідьє пішли слідом. Я глянув на Джонні.

— Ти йдеш, Джонні?

— Я... я дам Ситі хвилинку,— сказав він.

— Проблеми в раю? — запитав я, розтуляючи свого великого рота.

— Ти й половини всього не знаєш,— зізнався він, запускаючи руку у своє густе каштанове волосся.— Сита зводить мене з глузду.

— Слухай, я скручу для Діви кілька косяків. Гадаю, що вони пригодяться їй більше, ніж ковдри, якщо вона сьогодні тут спатиме. Чому б нам не посидіти всередині, а я візьмуся до справи, поки ми перекинемося кількома словами.

Ми погомоніли. За півгодини я дізнався про Ситу більше, ніж будь-який чоловік має знати про дружину іншого чоловіка. Я намагався перейти на її бік, аби було правильніше, але Джонні розплакався, тож довелося про це забути.

Після цього я був лише за Джонні. Його страждання вимірювалося «пунктами сердитої дружини», кожен з яких супроводжувався буркотливим описом. Зрештою все зійшло до однієї речі.

— Контрацепція,— повідомив я, скручуючи косяки для кращої адаптації Діви в нетрищах.

— Про що це ти?

— Вона хоче ще одну дитину, а ти ні. Контрацепція.

— Я саме використовую контрацепцію,— зізнався він, некомфортно соваючись на своєму стільці.— У нас уже шість місяців не було сексу.

— Це не контрацепція, Джонні, це непорозуміння. Не дивно, що Сита така примхлива.

— Сита вірить, що секс існує для зачаття дітей. Я вважаю, що секс — для зачаття дітей, а інколи й для кохання. Вона не вживатиме контрацептивів. Коли я спробував згадати про презервативи, то вона обізвала мене збоченцем.

— Це трохи різко.

— Що ж мені робити? Ти ж бачиш яка вона вродлива, на?

Ситу назвали на честь доброї жертовної богині, й більшість часу вона поводилася відповідно до свого імені. Але в неї і темперамент був ще той, а на додачу був язик, який усе це й оформлював. Ми трохи про це подумали, поки згортали косяки для Діви.

— Ти можеш вчинити правильно,— запропонував я,— і все обговорити.

— Не...безпечно,— сказав він.— А що ще я можу?

— Можеш вчинити по-чоловічому.

— По-чоловічому? — здивувався він, підозріло косячись.

— По-чоловічому — це все проігнорувати і сподіватися, що вона капітулює раніше за тебе.

— Я оберу чоловічий вчинок,— вирішив Джонні, відбиваючи собі долоню.— Це набагато безпечніше за правду.

— Я б не був таким певним,— заперечив я, збираючи скручені косяки.— Жінки володіють екстрасенсорним відьомським лячним даром спілкування з мерцями, даром знати всі твої думки. Тож рано чи пізно ти все одно зробиш усе, як хочуть вони.

— Ну звісно,— просичав він.— Саме так жінки показують чоловікам, де раки зимують.

— І як же це?

— Змушуючи чоловіків тимчасово перетворюватися на жінок.

Це жорстоко — те, що вони роблять, змушуючи нас говорити про все. Це лячно, а чоловіки важко реагують на лячне. Це викликає у них бажання відбиватися.

— До речі про лячне: ходімо дізнаємось, як там справи у Діви.

Діву оточили дівчатка, які вже давно мали спати, і розпитували її про увесь одяг на тілі і в наплічнику Навіна.

Джонні з Ситою застелили земляну підлогу блакитною цератою, а згори на неї постелили клаптикові ковдри. У кутку стояла глиняна матка [116] Matka — традиційний індійський глечик, в якому зазвичай тримають воду. , наповнена водою і з алюмінієвою тарілкою зверху, а ще була перекинута склянка.

Це був глечик для Діви з добовим раціоном води на день — усе, що в неї буде для пиття, готування і миття тарілок. Ще в кутку стояла гасова скороварка з двома конфорками. Металева шафка на високих ніжках розмістила дві металеві каструлі, трохи харчів і картонну коробку молока.

На шафці стояв ще й гасовий ліхтар. Тьмяне світло, здавалось, осявало лише обличчя і кутки. Окрім вихору пластикових квітів, що звисали з бамбукових підпорок, у хатинці більше нічого не було.