Грегорі Робертс - Тінь гори

Записник упав біля ліжка. Нескріплені сторінки з нього розлетілися вихором. Підвісний вентилятор переплутав сторінки моєї щасливої історії з кримінальним синопсисом Дідьє. Його сторінки впали на мої, а мої приєдналися до його, і вітер приписував злочину кохання, а коханню злочин. Поки я спав.

Ідрис невтомно повторював, що підтвердження приходитимуть постійно. Та якщо вони й приходили, то я їх не бачив, навіть у снах. Ідрис говорив про духовні речі, але для мене у слові «духовний» було єдине — природа. Я не знайшов свого зв’язку з його тенденційним полем, а там, на межі світу, здавалося, що тільки з Карлою у мене є зв’язок.

Я дослідив усі віри, які спромігся знайти. Я вивчив молитви на мовах, якими не розмовляв, і молився з вірянами після кожного запрошення з їхнього боку. Але я завжди швидше знаходив зв’язок з людьми й чистотою їхньої віри, а не з тим релігійним кодом, якому вони слідували. Я часто мав з ними багато спільного, окрім, звісно, їхнього Бога.

Ідрис розповідав про Божественне мовою науки і розповідав про науку мовою віри. Для мене це мало дивний сенс, у той час як лекції Хадербгая на тему космології залишали по собі лише цікаві запитання. Як і будь-який учитель, Ідрис був мандрівкою, а я хотів у цій мандрівці чогось навчитися, але той духовний шлях, що мені видівся, вів лише в ліси, де теревені затихали, аби птахи могли відшукати дерева, і океани, і річки, і пустелі. І кожен чарівний ранок, коли я прокидався, кожен прожитий день, кожен вечір, відданий писанню, тримав у собі невимовну порожнечу запитань.

Я помився, випив кави, прибрав у оселі та спустився до свого мотоцикла, припаркованого у провулку біля будівлі. У мене було призначено зустріч з Абдуллою. Я хотів його побачити і водночас боявся цього, потому як дружба потьмяніла в його очах. Тож я їхав і згадував про Діву Девнані, багатеньку дівчину в дуже бідних нетрищах, чий батько спостерігає, як пісок сіється крізь його пальці. Я вирішив купити їй трохи керальської травички та пляшку кокосового рому і віддати під час наступного візиту.

Коли я припаркував свого мотоцикла біля мотоцикла Абдулли, навпроти готелю «Саураб», то не зразу й неохоче глянув на свого друга, але очі, які зустрілися з моїми, були так само щирі, як і завжди. Він мене обійняв, і ми втиснулися в невеличке сидіння за столом, що дозволяло нам обом бачити двері.

— А ти став темою для розмов,— сказав Абдулла, поки ми наминали масалу-досу [117] Масала-доса — традиційна південно-індійська страва, яку зазвичай готують на сніданок. Це хрумкі млинці з картопляною начинкою. й пельмені з манговим соусом.— ДаСилва запропонував парі на те, що ти не доживеш і до кінця місяця.

— Хтось на нього погодився?

— Звісно ж, ні,— між жуванням мовив Абдулла.— Я відгамселив ДаСилву бамбуковою палицею. Він відмовився від парі.

— Круто.

— Зараз беруться до уваги слова Санджая, а той хоче, щоб ти жив.

— Як кіт, який бажає залишити мишку живою?

— Швидше як тигр і мишка,— відповів Абдулла.— Він вважає скорпіонів котами, які ненавидять тебе більше, ніж ДаСилва.

— То для Санджая я — мішень чи корисна можливість відвернути увагу?

— Останнє. Він не очікує, що ти довго протягнеш за межами компанії. Але ти став корисним, в особливий спосіб.

— Га?

— Поки ти живий, то дратуєш інших.

— Дякую.

— Немає за що. Особисто я переконаний, що ти дратуватимеш навіть після своєї смерті. Це рідкісна здатність.

— І ще раз дякую.

— Немає за що.

— Які в мене шанси займатися бізнесом?

— Він не вважає, що ти проживеш досить довго, щоб розпочати бізнес.

— Мені дійшло. Але якщо я дотягну, скажімо, до післязавтра, коли все стартує, то як поводитися?

— Санджай мене запевнив, що він тебе ліцензує, як і всіх інших, але за вищими відсотками.

— А ще кажуть, що мафіозні боси не мають серця. А я зможу виробляти власні паспорти?

— Він не вважає, що ти зможеш...

— ...прожити так довго. Але якщо таке станеться?

— Санджай сказав, що тобі заборонено наближатися до паспортної фабрики. Твій юний асистент Фарзад особисто приходив до Санджая, щоб попросити дозволу вчитися в тебе. Санджай сказав, що він не думає...

— ...що я проживу так довго, правильно, але він же цього повністю не виключає?

— Ні. Він наказав Фарзаду не контактувати і не розмовляти з тобою.

— А якщо я придбаю власні прилади і почну фальшувати документи?

— Він не вважає...

— Абдулло,— зітхнув я,— мене не хвилює переконання Санджая, що я не доживу й до кінця зими. Я поважаю лише власну думку з цього приводу. Лише скажи Санджаю, що може прийти та мить, коли йому теж знадобиться один з моїх паспортів. Якщо його таке влаштує, то я б хотів почати власне виробництво. У мене це добре виходить, і це злочин анархістів. Спробуй переконати Санджая, гаразд?