Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

«Що ж робити? — гарячково міркував Тис, а думки його шпорталися, розбивалися, змішувалися й перебивали одна одну. — Невже вони й справді хочуть мене вбити? Але ж я це все вигадав! Як вони відкриють фонтан без мене, хіба не буде їм соромно у мить перерізання стрічки? А що мій клас, школа, як вони це їм пояснять? Чому вони такі жорстокі, я ж поділився з ними найсокровеннішим і найдорожчим — мрією. Ось що робить із людьми жадібність! Я їм заважаю просто тим, що є доброю людиною! Добра людина серед вовків. Біла ворона. А ще компаньйонами називалися... Вбивці!

Чи справді вони хочуть мене вбити? Хм. Якщо Дохторка сказала, що вже приготувала шприц, то сумнівів немає: вбили б. Так, як зробили це з Ичі. Розтягнули б на органи, як свиню. Щоб потім продовжити життя якимсь мерзотникам у якій-небудь Франції, бо хто ще мав гроші на купівлю й трансплантацію нелегальних органів, як не люди, що й самі все життя знущалися й обдирали інших людей? Кругообіг покидьків у природі. Дияволиця вбиває добрих людей, щоб продовжити життя вампірам, олігархам, корумпованим політикам і мафії, всім тим, що живуть з людського горя й нужди. Так уже розправилися з Ичі, а тепер настала й моя черга. Ці звірі ні перед чим не зупиняться — і скоро вони визначать нових жертв зі свого числа, з'їдять одне одного. Піраньї, а не люди!

Хто порятує? Може, податися в міліцію, розказати все, розкрити правду про тунель — і в такий спосіб врятуватися? Але міліція не захистить. Її функція — захищати владу й бандитів від чесних людей, а не навпаки. Усі вони одним миром мазані. Ніколи жоден міліціонер не піде супроти мера. Зрештою, всі ці міліціонери — сини прокурорів і суддів, судді — діти мерів, адвокати — доньки митників, все це одна велика сім'я, доісторичне плем'я, що тримається разом. І порядна людина нічого проти них зробити не може. Як тільки я ступлю на поріг міліції, мене одразу ж передадуть у руки моїх щирих «компаньйонів». Адже сам міський голова — крадій, примітивний злодій, що починав із цуплення туалетного паперу. Міліція не цікавиться Дохторкою, її діяльністю й статками, бо вона депутатка. Зникнення Ичі не змусило правоохоронні органи почати розслідування. Ікар і Геній Карпат — контрабандисти з великої дороги, всі про це знають, але нікому це не заважає. Бо вони діляться — з СБУ, прикордонниками, мером. Брудні гроші, влада й сила міліцейських кийків сплелися воєдино так, що їх уже не розчепити. У вищих ешелонах всі комусь родичі, кожен якось пов'язаний з іншими елементами ланцюга. Навіть сторожем у лікарню беруть не будь-кого, а дурноголового племінника прокурора. Так і родич на зарплаті, і ночами можна зі складів вивозити потрібне: він не перешкоджатиме, бо вдячний за працевлаштування.

І це не лише у Ведмедеві. Вся область виглядає так. Депутатом парламенту від Закарпаття є відомий контрабандист, його тупіший брат очолює обласну раду, а найтупіший — начальник обласного ДАІ. Дарвінівська ієрархія у двадцять першому столітті. Вся Україна вкрита павутиною влади, замішаної на кримінальних грошах і утримуваної садистами з міліцейських структур. Усі Гвинтики намотують навколо себе кокони безпеки, часто — за методом середньовічної аристократії: одружуючись із доньками впливових людей, хрестячи навзаєм дітей і записуючись у спільні мисливські клуби.

Та й тунель не хочеться здавати, бо тоді все, амба, капут великій ідеї. А вона ж повністю втілена, повністю! Цілком готова до роботи! Хоч бери й зараз розпочинай переводити людей, можна й без цих вагонеток — просто пройти сімсот метрів пішки по широкій трубі й вийти в Євросоюзі. Це моя, моя ідея, я, Тис, її вигадав! І ось вона втілена — невже тепер пожертвувати нею, щоб урятувати свою шкуру? Якщо зараз її угробити, то вже ніколи вона не здійсниться. А це ж найважливіша справа мого життя! Що я, хто я без неї? Просто вчитель історії Михайло Олексійович Чвак, але зовсім не Тис, не людина, що змінила життя України й Європи. Тунель важливіший за моє життя й зажерливі прагнення цієї зграї бандитів і вбивць, яких я вважав компаньйонами й партнерами, яким я довірився. Не можна запропастити таку ідею, та ще й так блискуче втілену! Це ж метро, справжнє міжнародне метро! На нього пішло стільки грошей, скільки я за все своє життя не заробив і не зароблю. Ні, тунель має зберегтися й функціонувати, попри все і за всяку ціну. Треба лише позбутися цих компаньйонів, і тоді все буде чудово.

Але наразі це вони хочуть позбутися мене. Що ж робити? Передовсім — не потрапити їм до рук. Сховатися, втекти від смертельного шприца, виграти час, адже він на моєму боці. Я розумніший за них, мені має вдатися їх обіграти, перехитрити. Ці тупуваті вбивці не здатні ворушити своїми звивинами, та й немає у них ніякого мозку, і серця немає, лише великий доларовий калькулятор замість душі. Тож моє завдання — зберегти тунель і своє життя, переграти кровожерливих мафіозі. На перший погляд це здається складним, але чи міг я ще в травні, коли вигадав тунель, подумати, що вже в серпні він буде готовим до використання? Збудувати таємно такий тунель — ось це було надскладною справою, і це виконано. А переграти провінційних злодюжок значно легше, адже супроти них стою я, людина з усесвітньою місією, Тис!».