Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

— Так, це правда. А справа в тім, що душа, яку цигани називають муло, не помирає одразу, а ще якийсь час живе, тому родичі намагаються забезпечити її всім необхідним. Смерть для циган — зовсім не кінець, — поважно й задумливо додав Тис. Марихуана поволі переставала діяти, а алкоголь тиснув на простату, тож учитель нервово совався в кріслі, раз у раз хрускаючи своїми довгими пальцями. Йому хотілося вийти в туалет, але він боявся покидати цю кімнату, адже десь поруч мала блудити самотня душа невинно вбитого Ичі.

У понеділок, 17 серпня 2015-го року, Ведмедів жив своїм звичним життям. З самого ранку хто мав роботу — поспішав на неї, решта вешталася без діла вулицями. Чоловіки набундючено сиділи на терасах кав'ярень, по кілька годин п'ючи одну каву. Скрізь панувала південна атмосфера: непоспіху, ледачості, завмерлого споглядання. Не дивиною було побачити на вулиці людину, яка просто нерухомо стояла й дивилася перед себе. Часто ведмедівці більше часу проводили в кафе, ніж на роботі. Спека стояла така, що й мухи не літали, а комарі зважувалися докучати людям лише у вечірні прохолодніші години.

Ця соковита південність Закарпаття полягає не лише у кліматичній погожості, йдеться також про певну географічну складову. Адже з одного боку цю область оточують Карпати, не пропускаючи в долину холодні вітри. Таким чином, весна сюди приходить значно швидше, вже в другій половині лютого, а осінь натомість відступає повільніше. Зими як такої майже немає: сніг і мороз не протримуються довше кількох днів кожного зимового місяця, тож у Ведмедеві Новий рік найчастіше зустрічають посеред мряки, брудної каші під ногами та інших ознак відлиги. Дивно, що в цих місцях не вирощують лимони, помаранчі й оливки: влітку спека сягає цілком італійських чи грецьких показників.

Мало того: природна географічна перешкода у вигляді Карпат на півночі зробила із Закарпаття ще й екзотичний культурний феномен. Здається, це найбільш балканський регіон України. Разом із Буковиною ці дві території є справжнім ментальним Півднем. І варто зауважити, що їм значно ближче до Балканського півострова, ніж до Кримського. Ще задовго до приходу слов'ян кочові пастухи блукали тутешніми гірськими хребтами, переносячи знання, новини, мови, культуру й хвороби. І ось тепер у верховинському чи гуцульському слові «ватра» мало хто розпізнає давньоалбанське слово. Зате значно легше впізнати музику й кухню. Опинившись на весіллі в Закарпатті, серб почуватиметься, як удома; жирна й гостра їжа, розмаїття паприки, алкоголь із підручних фруктів — усе це подібне від Ужгорода аж до найпівденніших грецьких островів. Та й часи угорського панування зблизили закарпатців із балканськими народами: на одному краю монархії жили закарпатські українці й словаки, а на другому — градація виглядала б приблизно так — балканці, югослави, серби й хорвати. Два слов'янські острови з двох боків імперії не могли не зближуватися, не об'єднуватися задля сильнішої позиції при будапештському дворі.

Балкани... Де жодне весілля не закінчується без убивства, де стріляють у повітря з нагоди народження сина, де якщо п'ють, то всмерть, де шкіра чоловіків чорна від роботи на палючому сонці, а руки спрацьовані й великі; де важко зрозуміти: сивина це чи просто дорожня курява осіла на волосся; де завжди гуляє вітер, що створює протяг, а тому люди ходять з ватками у вухах — це протяг між Сходом і Заходом, між теплом і холодом, а отже — також між Північчю й Півднем; де до сніданку з двох яєць і шматка хліба нарізають величезну свіжу цибулину; де всі їдять часник, а тому його запах стійкий і повсюдний: їдять, бо смакує, їдять, бо захищаються від недуг, їдять, бо він відганяє чортів і упирів.

Балкани — це територія крайнощів і емоційних надламів. З одного боку — ледачість і сонливість. Люди іноді просто сидять і дивляться на гору цілий день. Або спостерігають за мандрівниками, що сунуть дорогою. Ті ж потім у щоденниках пишуть, що «усі там дивні й апатичні, чоловіки можуть годинами стояти без діла на вулиці, схрестивши руки на грудях і дивлячись у далечінь, а єдиною їхньою дією в цей час є скептичне спльовування, що, мабуть, символізує зневагу до цього світу». А з іншого — неймовірна жорстокість і, однак, щастя. Якщо тут воюють, то не залишається жодної живої душі, включно з малюками в животах вагітних матерів. А якщо веселяться, то до втрати свідомості — з голосінням і сміхом водночас.