Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

Чого не можна сказати про міського голову й місцеву газету «Зоря Ведмедева»: ті розгорнули цілу пропагандистську кампанію. Уже через два дні після початку роботи у чотиришпальтній газеті вийшло розлоге (на три шпальти) інтерв'ю з очільником міста Золтаном Бартоком, а ще на одній сторінці журналісти описували Тиса, Ікара й Генія Карпат як патріотів рідного краю й просто прекрасних людей. Тисова Марічка, прочитавши замітку про свого чоловіка, спочатку дуже здивувалася, потім перечитала ще раз і ледь знову в нього не закохалася, а коли прочитала втретє, то — горда й щаслива — побігла його цілувати, але, увійшовши в його смердючу й захаращену кімнату, передумала і віддала перевагу добірним прокльонам. Інші читачі газети подумали, що наближаються вибори, тому в ЗМІ знову полізли мармизи кандидатів. У кожному разі, ідея фонтана й розгорнутий на широку ногу піар не залишили нікого з ведмедівців байдужими.

Наступного дня на площі зібралося чимало роззяв, які із затінку спостерігали за кволенькою — з похмілля — роботою гробаря, допомагаючи йому хто порадами, а хто й зловтішними кпинами. Ще через два дні вийшло інтерв'ю з мером на місцевому телебаченні, яке додало куті меду. До того ж натхненну промову Золтана Бартока журналісти проілюстрували фотографією фонтана де Треві у Римі. Ця картинка настільки розбурхала уяву містян, що якийсь дідусь навіть розгледів у одній із римських фонтанних скульптур бородатого батька мера, Еміла Бартока, і пов'язав це з тим, що роботи розпочав саме гробар Ичі. У підсумку поповзла міська чутка про марнославного сатаніста-мера, який хоче перепоховати свого батька в самісінькому центрі Ведмедева, на центральній площі, під сімсотрічним дубом. Міському голові довелося через два дні знову давати телеінтерв'ю, в якому він спростував чутки й ще раз розповів схильним до перебільшень ведмедівцям ідею Фонтана Єдності. Щоправда, цього разу журналісти обійшлися без ілюстрацій, у кадрі промовляла лише товста, спітніла й лиса пика міського голови, тож інсинуації поволі вщухали. На закріплення «Зоря Ведмедева» ще раз присвятила чотири шпальти темі фонтана, а в місті з'явився білборд із зображенням карти Європи з жирною точкою Ведмедева в центрі. Внизу яскравими літерами і курсивом розповзався напис: «Ведмедів уже ніколи не буде таким, як раніше. Фонтан Єдності — нова сторінка нашої європейської історії. Міський голова Золтан Барток і команда ентузіастів».

Хоч із першим скандалом і вдалося швидко впоратися, «ентузіастам» аж ніяк не подобалося, що півміста стовбичить на центральній площі, сантиметр за сантиметром оглядаючи роботу Ичі. Тому було вирішено огородити клумбу з гробарем і дубом високим парканом. А щоб громадяни не образилися, їм пояснили, що паркан покликаний захистити їх від небезпечних робіт. Відтак довелося створити місце небезпечних робіт, тож міський голова розпорядився пригнати під дуб старий колісний екскаватор із комунального підприємства. Оскільки ж пальне давно вкрав директор згаданого підприємства, то екскаватор на потіху всьому місту тягнула двійка коней, яких батогом підганяв циганчук Мітя.

Коли залізний динозавр із давно минулої епохи опинився під дубом, а навколо виросла огорожа, ажіотаж із приводу фонтана пішов на спад, але тепер почав обурюватися Ичі. Зокрема, він наполягав, щоб екскаватор таки долучили до робіт, резонно аргументуючи, що залізним ковшем легше і швидше копати яму в непробивній, майже гірській породі. Мер не мав нічого проти, але пального давати не захотів, згадавши, що майновий бік справи обіцяли залагоджувати Ікар і Геній Карпат. Ті у відповідь сказали, що це міф, буцімто екскаватор копає швидше за людину. Крім того, він працює занадто шумно, а це заважатиме мешканцям і роботі самої міської ради. Барток із Ичі розреготалися. Тоді Геній Карпат вхопився за останню рятівну соломинку:

— Ичі, — довірливо проказав він, по-дружньому поклавши руку на плече гробаря. — Сам подумай: це центральна площа старого міста, яке, ти й сам знаєш, знаходиться в центрі Європи. Тут починалися й закінчувалися війни, через ці місця проходили тамплієри, лицарі, королі і купці, а їхні коштовності падали в землю. Тепер у тебе є шанс їх знайти, адже до тебе тут ще ніхто не копав. А якщо рити екскаватором? Ти ніколи й не помітиш у ковші золоту каблучку чи діамант, або, ще гірше, понищиш якийсь скарб. Краще довбай собі лопатою й киркою: воно, може, й повільніше, але ж є шанс стати багатим!