Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 2

Отже, не було ніякого сумніву: Інгрід Кельд зрадила. Чого? Примусили? Клосс не дуже в це вірив. Адже вона могла і не приїздити до Німеччини, була шведською громадянкою, і ніщо їй не загрожувало в рідній країні. Найпевніше, що вона добровільно працювала на гестапо. І робила це вже принаймні кілька місяців, бо з’ясовано, що зв’язкову, з якою Інгрід зустрічалася під час свого попереднього перебування в Берліні, заарештовано відразу ж після повернення вродливої шведки до Стокгольма. Тоді не були встановлені причини провалу, гадали, що він випадковий… Тепер же все стало ясно…

Двадцять годин… Якщо Клосс не встигне за цей час виконати вирок, то загине принаймні ще одна людина. В прийнятій Арнольдом радіограмі Центру повідомлялося, що зв’язкова, котра їде з Парижа до Варшави, має зустрітися з Інгрід Кельд на Берлінському вокзалі завтра або післязавтра, бо поїзд приходить о другій ночі. О пів на п’яту співачка повинна була виїхати до Стокгольма, отже, за дві години до від’їзду вона збиралася видати в руки гестапо ще одну людину. Попередити зв’язкову Центр уже не міг — не було контакту. Життя її залежало тільки від Клосса; якщо він не ліквідує Інгрід… Клосс навіть не припускав, що таке може статися.

— Ви весь час мовчали, Гансе, — мовила Інгрід, коли вони поверталися до столика.

— Я танцював з вами, — відповів Клосс.

Чарка Інгрід Кельд досі була повною і стояла на тому самому місці. Клосс сунув до кишені руку й намацав манюсіньку коробочку, яку дав йому Арнольд. У коробочці була отрута, що діяла через три—чотири години. Чи гестапо детально розслідуватиме вбивство? Напевно, так. На це треба зважити, хоч, правда, виявити цю отруту в організмі досить важко, навіть під час розтину трупа. До того ж у панни Кельд безліч знайомих, особливо в театрах, то, може, саме там шукатимуть убивцю, якщо здогадаються, що це вбивство.

Нагода висипати отруту трапилася несподівано швидко. Якийсь високий лейтенант, стукнувши підборами, запросив Інгрід до танцю, а Шульц квапливо, ніби боячись, що Клосс його випередить, теж повів Берту до зали. Клосс нарешті лишився за столиком сам. Ніхто, у цьому він був певний, за ним не стежив. Він висипав у чарку дрібку білого порошку — колір коньяку не змінився. Клосс запалив цигарку й примружився: завдання, власне, було виконане. Чи ця отрута діє безболісно? Чи швидко? йому хотілося б знати, що Інгрід Кельд не вмиратиме надто довго… Оркестр знову заграв сентиментальне танго. Дівчина на естраді співала низьким захриплим голосом.

— Ти спиш чи думаєш про Інгрід? — почув він голос Шульца. Капітан повернувся до столика сам. Він сказав, що дівчата залишили їх на кілька хвилин і що це слушна нагода випити чогось міцнішого. Подавши знак кельнерові, Шульц ушнипився в Клосса своїми маленькими рухливими очима.

— Встигнеш? — запитав він.

Клоссові на мить здалося, що Шульц знає все. Він дивився на нього, нічого не розуміючи.

Шульц засміявся.

— У тебе обмаль часу, — пояснив він. — Ти почав лише вчора залицятися, а щоб Інгрід була твоєю, треба доброї артпідготовки. Відколи загинув Гейні, це нікому не вдавалося.

— А хто такий Гейні? — повторив Клосс запитання, на яке йому не відповіла Інгрід.

— Ти й справді нічого не знаєш? — Шульц знав усе. — Гейні, Гейні Кетль, — вів далі він, — велике кохання нашої співачки. Чудовий хлопчина, до війни вчився в консерваторії. Він загинув кілька місяців тому в Польщі. Я завжди казав, що Варшава — страшенно небезпечне місто.

— Он як…

— Кетль був ад’ютантом генерала фон Больдта. Старий, здається, любив його. Ти бачив цього шмаркача, який запросив Інгрід танцювати? Це якийсь Штольп, новий ад’ютант Больдта і приятель Гейні. Вони разом воювали в Польщі.

Музика замовкла, і відразу ж стало гамірно. За сусіднім столиком два офіцери в чорних мундирах заспівали хрипкими голосами.

— Інгрід досі вірна йому, своєму Гейні, — шепотів Шульц. Ти прославишся на весь Берлін, якщо тобі вдасться домогтися її прихильності. Вона мешкає в його колишній квартирі на Альбертштрассе. Й колекціонує пов’язані з його пам’яттю речі… — розреготався він. — Шанси в тебе невеликі, Гансе… Але постарайся; я можу сказати тобі таємницю, — знову зашепотів він, — що твоє перебування в Берліні наближається до кінця. Звідки я про це знаю? Ну, скажімо, я бачив проект наказу на письмовому столі старого. Він вважає, що на фронті ти принесеш більше користі, аніж тут. Та ти й сам казав, що не любиш Берліна. Дивак, та й годі.