Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 2

Справді… їм уже ні про що було говорити. Людини Рінга, очевидно, не було в замку. Якщо ця людина не фройляйн Елькен, то…

— Ходімо, — сказав Клосс, намагаючись надати своєму голосові якомога рішучого тону. — Ходімо назад.

Анна-Марія здивовано видивилася на нього.

— Що це означає?

— Просто: ходімо назад. Хутчій. Іди попереду.

— Якщо ти хочеш убити мене по дорозі, зроби це тут.

— Іди…

Вона йшла дуже повільно. Коридор, потім головний вестибюль… Коли вони вийшли надвір, фройляйн Елькен зупинилась.

— Ви любите стріляти в спину, правда?

“Невже вона американка? — подумав Клосс. Вони боролися проти спільного ворога, а водночас…”

— Не зупиняйся, — буркнув він.

— Подумай добре. Ти робиш страшенну дурницю.

— Іди! — прошипів Клосс.

Вони попростували через подвір’я, під ногами знову зашурхотів щебінь. Коли вони опинилися на вулиці, вона зненацька відскочила вбік, дуже спритно, але все-таки не настільки, щоб Клосс не встиг вистрілити, якби хотів. Та він саме цього й чекав; він знав, що вона спробує тікати. Клосс спокійно сховав пістолет у кишеню і стишив крок. Треба було дати їй трохи часу, цікаво, що вона тепер зробить.

Коли б він міг передбачити, що вона зробить далі, він не був би такий спокійний…

Фронт весь час наближався. Коли Клосс підходив до будинку Рінгів, він уже зовсім виразно чув автоматні черги. Десь неподалік, на лузі, вибухнула міна — високо вгору шугнув жовтий вогняний стовп. Клосс подумав, що становище справді серйозне, але все-таки не хотів вірити, що німцям вдасться прорватися на північ.

Вікно в його кімнаті було прочинене, в будинку панувала тиша, та Клосс не довіряв цій тиші. Ні, вони не сплять, вони чекають. Вони сподіваються ще раз побачити гітлерівський вермахт.

Клосс подумав про жінку, про яку говорила Інга. Поранена в замку Едельсберг, вона, очевидно, якось приповзла до міста, зв’язалася з Інгою і тепер десь тут переховується. Але де? Напевно, людину, залишену Рінгом, це цікавить не менше, ніж його. А може, він, Клосс, зробив помилку, не звелівши Новакові обшукати сусідні будинки? Цю жінку треба знайти. Але це б означало розкриття, а якщо німці й справді повернуться? Хоч на кілька годин…

Він обійшов будинок і опинився в саду. Тут він ще не був. Вузенька стежина вела до альтанки. Клосс заглянув усередину, присвітив на мить ліхтариком. На землі, вкритій сухим листям, лежала скривавлена ганчірка. Значить, ця жінка була тут? З альтанки стежка вела далі, в глибину саду… Густі кущі бузку, а далі — огорожа і невеличкий будинок, напевно, садівника.

У вікні було темно. Двері відчинені. Клосс зайшов усередину. Світло від вікна падало на ліжко, на якому лежала жінка. Очі її були широко відкриті, обличчя перекошене від страху. Жінка була мертва — німецький багнет вшилено по саму рукоятку…

Клосс ураз відчув себе винним: не передбачив. Він не подумав, що людина, залишена Рінгом, діятиме швидше і вправніше. Не треба було ходити в замок Едельсберг, треба було чекати наступного ходу суперника в будинку аптекаря.

Жінка в замку, певно, здогадувалась, що їй загрожує. Вона прийшла до Інги і просила не розголошувати таємниці. Якби він, Клосс, устиг… Його раптом огорнув той самий холодний спокій, який він відчував завжди, коли на нього чекала боротьба з небезпечним, готовим на все противником. Тепер він уже не помилиться.

Клосс вернувся з саду і через вікно вліз до своєї кімнати. Сів на канапі, запалив цигарку. Курити не хотілося, але він був дуже стомлений і боявся, що ось-ось засне. А спати не можна було. Гриміли сімдесятишестиміліметрові гармати, в будинку так само панувала тиша, але тепер він дужче, ніж будь-коли, був упевнений, що тиша ця оманлива.

Що зараз робить фройляйн Елькен? Чому вона запитувала про ту жінку? Хто з них? Берта? Шенк? А може, хтось зовсім інший? Повільно спливали хвилини. На вулиці починало світати. Він заплющив очі, на мить заснув, але відразу ж схопився з канапи, почувши, як тихо рипнули двері… І знову тиша… Лугом стелився туман, бій немовби вщухав. Це могло означати, що німців відкинуто, але також і те, що наші частини залишають місто.

Раптом так сильно грюкнули двері, що весь дім мусив би проснутись, якби хто-небудь спав. Клосс почув крик Інги…

Він одразу кинувся до дверей, але напівдорозі зупинився, поволі скинув кітель і розстебнув сорочку. Пістолет запхнув у кишеню штанів; другий, маленький вальтер, був за халявою. В коридорі почулися кроки, і за мить він уже стояв на порозі у відчинених дверях.