— Великі, — відповів гауптман. — Я казав, що був у місті. У квартирі моїх друзів чекатимуть на нас цивільне вбрання і якісь документи. Ми можемо пересидіти там кілька днів, а потім…
Вони дивилися на нього досить недовірливо.
— Чому ви це робите? — кинув Олерс. — Чому ви не рятуєте свою шкуру? Нащо ви повернулись, якщо вже вийшли з табору?
І на це питання була готова відповідь.
— Мені не загрожує ніяка небезпека, — пояснив Клосс, — а мене бісять ці свині, що протягом двох днів про все забули, підлабузнюючись до американців, ладні їм чоботи лизати за пачку цигарок чи плитку шоколаду.
Олерс знизав плечима.
— А що, — буркнув він, — ніхто не хоче тут засиджуватись, от і лижуть…
— Я скажу вам більше, — вів Клосс. Він тепер вирішив бути “щирим”. — Ви питали, який офіцер виконав останній наказ генерала Вільмана. То був я…
— Що? — це зреагував Фаренвірст. — Ти свиня?
— Спокійно! — гаркнув Ворміц. — Я знав про це й чекав, чи ви самі зізнаєтесь. Чому ви це зробили?
— Наказ, панове, — сказав Клосс і перелякався, щоб вони не відчули іронії. — Наказ, — повторив він, — а знаєте, як це важливо для німця. Крім того, — додав Клосс, — я вважав, що Вільман хоче боротися далі. Я помилявся.
Вони знову довго мовчали, обмірковуючи відповідь Клосса. Нарешті заговорив Ворміц, який, здавалося, перебрав на себе роль верховоди цієї четвірки.
— Згода, — сказав він. — Коли ми можемо вшитися звідси?
— Завтра. Завтра увечері на нас чекають. Крім вас і групенфюрера, буду я і той солдат, що показав мені шлях. Я пропоную відразу після вечірньої переклички сховатися в котельні. Чи встигнете ви повідомити групенфюрера Вольфа?
Всі мовчали.
“Перший тур виграно, — міркував Клосс, обережно спускаючись крутими сходами. — Якщо вони повірили, то завтра ввечері я матиму Вольфа. Цебто американці матимуть його, але передадуть нам. Не викрутяться”.
Клосс не помітив темну постать, що зіщулилась під дверима на горище. Фогель—Шикель, шпиг лейтенанта Луїса, чув, як, виходячи, Клосс сказав: “Завтра увечері в котельні”.
8
Луїс тріумфував. Щойно завербований шпик спрацював майже блискавично: доніс про втечу, яку планував високий офіцер вермахту. Луїс вирішив не доповідати ні Карпинському, ні Робертсові, а провести арешт власними силами й ні з ким не ділитися успіхом. Він полюбляв кіно, драматичні колізії і тому вирішив почекати до вечора, а коли втікачі зберуться в котельні, Луїс увійде на чолі своїх жандармів. Але він поспішив.
Клосс був у котельні ще до переклику й нетерпляче позирав на годинник. Чи ж вони прийдуть? Чи побачить він, нарешті, групенфюрера Вольфа? Чи Вольф—це просто хтось із них чотирьох? Клосс обговорив з Карпинським систему сигналізації, але знав, що найменша похибка може звести нанівець увесь план. Невловимий Вольф був ворогом, з яким не можна легковажити. Чи повірить він своїм підлеглим? Чи повірить, що справді є можливість утекти?
Він узяв лопату й почав відгортати кокс: не хотілося завчасу викликати підозри Вольфа. Клосс почув клацання дверей, повернувся й побачив на порозі американських жандармів. Невже Карпинський відмовився від операції? Хай їм грець… Усміхнений лейтенант Луїс стояв на широко розставлених ногах, узявши руки в боки.
— Втелющився ти, брате, — сказав він. — Закортіло провітритись, еге ж?
Його виштовхали з котельні, потягли подвір’ям. Він навіть не бачив Ворміца й Олерса, які саме вийшли з казарми, але, помітивши під котельнею Клосса та американців, відразу повернулися назад.
Клосса завели до кабінету Луїса. Лейтенант наказав йому стати посеред кімнати й покласти руки на потилицю.
— Кажи, хто збирався з тобою тікати?
— Я нічого не скажу. — Клосс був розлючений. Всі зусилля виявилися марні.
— Кажи! — ревів Луїс, переконаний, що за мить німецький офіцер почне давати зізнання, а він, Луїс, матиме свій перший успіх у цій війні. Але на порозі з’явився капітан Карпинський.
— Звільнити його, — сказав він тихо, але голосом, що налякав Луїса. — Негайно звільнити його.
Клосс зрозумів, що це не Карпинський, а Луїс, без відома начальства, зіпсував йому плани. Клосс вийшов, а шинкар мав переконатись, що ніколи не треба завчасно тішитись успіхами.
— Ви ідіот, Луїс! — кричав Карпинський. — Хто вам наказав брати цього Клосса? Чому ви не доповіли раніше?
— Планувалася втеча, — шепнув Луїс.
— Не було ніякої втечі, — ревів Карпинський, — ви чуєте — не було!
Читать дальше