Роберт Стівенсон - Викрадений

— Джентльмени! Я думав про зовсім інший поєдинок. Ось флейта, а ось два джентльмени, обидва уславлені музики. Давно вже йдуть суперечки про те, хто з вас краще грає. Сьогодні вам трапляється чудова нагода вирішити це питання.

— Що ж, сер, — кинув Алан, звертаючись іще до Робіна, з якого не зводив очей, так само як і Робін з нього, — що ж, сер, — повторив він, — здається, й справді я чув щось таке. А ви, кажуть, добрий музика?

— Я граю, як Макрімон! — вигукнув Робін.

— Дуже сміливо сказано, — зауважив Алан.

— Раніше мені доводилось виправдувати й сміливіші порівняння, — заявив Робін, — і то маючи справу з кращими супротивниками.

— А це легко перевірити, — сказав Алан.

Дункан Ду поспішив винести флейти, які становили його основну власність, а також поставив перед гостями шинку з баранини і пляшку того напою, який називають атольським бровзом. Готують цей напій зі старої горілки, процідженого меду і свіжих вершків, змішаних у певному порядку й пропорції. Супротивники ще не могли охолонути від войовничого запалу, проте обидва сіли один проти одного біля вогню, виявляючи надмірну ввічливість. Макларен умовляв їх покуштувати його баранину й бровз, нагадавши, що дружина його родом з Атолу і відома повсюди своїм умінням готувати цей напій. Але Робін відмовився від частування, заявивши, що це шкодить диханню.

— Прошу вас узяти до уваги, сер, — звернувся Алан до Робіна, — що я майже десять годин і ріски в роті не мав, а це шкідливіше для дихання, ніж будь-який бровз у всій Шотландії.

— Я не хочу мати ніяких переваг, містере Стюарт, — відповів Робін. — їжте й пийте, і я од вас не відстану.

Кожний з'їв по невеличкому шматочку баранини і випив келих бровзу за здоров'я місіс Макларен; потім, після нескінченного обміну чемностями, Робін узяв флейту й заграв коротеньку мелодію в дуже швидкому темпі.

— А ви вмієте грати, — мовив Алан і, взявши від свого суперника інструмент, спершу заграв ту саму мелодію в такому ж темпі, що й Робін, а потім полинули варіації, прикрашені гарними трелями, що їх так люблять музики і називають фіоритурами.

Мені сподобалась Робінова гра, та Аланова гра полонила мене.

— Непогано, містере Стюарт, — сказав суперник, — але ви показали мало вигадки у своїх фіоритурах.

— Я?! — обурився Алан, і кров ударила йому в обличчя. — Я завдаю вам брехню!

— Отже, ви визнаєте себе переможеним на флейті, — заявив Робін, — і хочете зміняти її на шпаги?

— Чудово сказано, містере Макґрегор, — відказав Алан, — поки що (він вимовив це з притиском) я беру свої слова назад. Хай Дункан буде свідком.

— Далебі, вам непотрібні свідки, — зауважив Робін. — Ви самі куди кращий суддя, ніж якийсь Макларен у Балкіддері, бо, слово честі, ви неабиякий музика, як на Стюарта. Передайте мені флейту.

Алан віддав йому інструмент, і Робін став повторювати й виправляти деякі Аланові варіації, які він чудово запам'ятав.

— Та-ак, ви розумієтесь на музиці, — похмуро протяг Алан.

— А тепер будьте самі суддею, містере Стюарт, — попросив Робін. Повторюючи варіації з самого початку, він обробляв їх у таку нову форму, з такою винахідливістю й майстерністю, що я зачудувався, слухаючи його.

Що ж до Алана, то його обличчя спохмурніло й залилося рум'янцем. Він сидів і гриз нігті, ніби людина глибоко ображена.

— Досить! — вигукнув він. — Ви вмієте грати на флейті… можете вихвалятися цим. — І вже хотів устати.

Та Робін зробив знак рукою, немов просячи помовчати, й виконав шотландську народну пісню в повільному темпі. Сама собою це була прекрасна річ, і грав він її чудово, але, крім того, вона виявилась піснею Аппінських Споартів, найулюбленішою піснею Алана. Ледве пролунали перші звуки, як він змінився на обличчі, а коли темп прискорився, Алан, здавалось, не міг усидіти на місці. Задовго до кінця пісні з його обличчя зникли останні сліди гніву, і він думав тільки про музику.

— Робіне Ойг, — заявив Алан, коли той перестав грати, — ви великий музика. Я негідний грати навіть у одному королівстві з вами. Присягаюся честю, в одному вашому мізинці більше музикальності, ніж у мене в голові. І хоч мені й здається, що крицею я міг би довести вам зовсім інше, попереджую вас заздалегідь… але так було б несправедливо! Не моя звичка — сваритися з людиною, що може так чудово грати на флейті, як ви.

На цьому й скінчилася вся сварка, цілу ніч не висихав у чарках бровз, а флейта переходила з рук у руки.