Роберт Стівенсон - Викрадений

— Цього мало, — зауважив Алан.

— В такому разі знайдіть десь поблизу безпечну схованку й сповістіть мене. Вам слід швидше виплутатися з цієї справи, Алане. Зараз не час затримуватись через якісь одну чи дві гінеї. Кембли, напевно, пронюхають про вас, почнуть розшукувати, а знайшовши, складуть на вас вину за сьогоднішнє вбивство. Якщо звинуватять вас, то й мені не минути лиха: я ваш близький родич і вітав вас у себе, коли ви з'являлися в цьому краю. А якщо справа дійде до мене… — тут він затнувся, зблід і почав гризти нігті… — Нашим друзям було б дуже тяжко, якби мене повісили.

— Це був би нещасливий день для Аппіну, — мовив Алан.

— Від думки про цей день у мене стискається горло, — відказав Джеймс. — О Алане, Алане, ми міркували як два дурні! — вигукнув він, ударивши кулаком по стіні так, що задвигтів будинок.

— Що правда, то правда, — погодився Алан. — Мій друг з низинної Шотландії, — при цьому він кивнув на мене — давав мені з цього приводу добру пораду. Якби я тоді послухав його!

— Слухайте далі, — знову перебив його Джеймс, вернувшись до давнього тону. — Якщо вони посадять мене в тюрму, то саме тоді вам і потрібні будуть гроші, бо, як ми з вами говорили, на нас упаде тяжка підозра. Ви розумієте це? Тож подумайте гарненько, і ви зрозумієте, що мені самому доведеться донести на вас. Мені доведеться оголосити винагороду тому, хто зловить вас. Іншої ради немає! Звичайно, нелегко вдаватися до цього між такими близькими друзями. Але якщо мене звинуватять у жахливому злочині, я змушений буду захищатися, Алане. Ви розумієте це?

Джеймс говорив дуже поважно і, наче виправдовуючись, тримав Алана за борт мундира.

— Розумію, — відповів Алан.

— Вам, Алане, треба тікати звідси, і навіть з Шотландії, вам і вашому другові теж, бо мені доведеться донести й на нього. Ви розумієте це? Скажіть же, що розумієте!

Мені здалося, що Алан трохи почервонів.

— Ви надто жорстокі до мене. Адже я привів його сюди, Джеймсе; це все одно, що виставляти мене зрадником!

— Що ви, Алане! — вигукнув Джеймс. — Гляньте правді в очі! Так чи так його будуть розшукувати. Я більш ніж певен, що Мунго Кембл оголосить за нього винагороду. Хіба це змінить суть справи, якщо й я теж оголошу? До того ж у мене на руках сім'я. — Після короткої паузи він додав: — Адже присяжними будуть Кембли.

— Добре вже те, що ніхто не знає його імені, — докинув Алан замислено.

— Ніхто й не дізнається, Алане! Даю вам слово джентльмена! — вигукнув Джеймс, наче він знав моє ім'я і приносив у жертву свої вигоди. — Доведеться тільки описати його одяг, зовнішній вигляд, роки й таке інше. Я не можу діяти інакше.

— Я дивуюсь вам! — обурився Алан. — Невже ви хочете продати хлопця з допомогою вашого ж подарунка? Ви дали йому новий одяг, щоб потім зрадити його?

— Ні, ні, Алане, — заперечив Джеймс. — Зовсім ні. Ми опишемо одяг, який він скинув, той, у якому його бачив Мунго. — Але мені здалося, що після цього він занепав на дусі. Бідолаха справді хапався за кожну соломину, і я певен, що перед ним увесь час стояли обличчя його споконвічних ворогів, які займали лаву присяжних, а за ними — шибениця.

— Ну, сер, — звернувся Алан до мене, — що ви скажете на це? Ви тут під охороною моєї честі, і мій обов'язок подбати, щоб нічого не робилось проти вашого бажання.

— Мені майже нічого сказати, — відповів я, — бо ваша суперечка для мене зовсім незрозуміла. Але з погляду здорового глузду відповідати за злочин має той, хто вчинив його, тобто чоловік, який стріляв. Оголосіть про нього, чи як ви ще називаєте це, пошліть за ним погоню і дайте змогу чесним, невинним людям жити спокійно.

Почувши мої слова, Алан і Джеймс жахнулися і наказали мені тримати язика за зубами, бо про це й мови не могло бути.

— Що тоді подумають Камерони? — казали вони, і це впевнило мене, що вбивство, очевидно, вчинив хтось із меморських Камеронів. — Невже ви не розумієте, що цього чоловіка можуть піймати? Ви, мабуть, не подумали про це? — додали вони з такою наївною поважністю, що я втратив будь-яку надію порозумітися з ними.

— Гаразд, — здався я. — Будь ласка, доносьте на мене, на Алана, хоч і на короля Ґеорга! Адже ми всі троє невинні, а це, очевидно, й потрібне. Та принаймні, сер, — звернувся я до Джеймса, трохи заспокоївшись, — я друг Алана, і, якщо можу бути чимось корисним його друзям, мене не зупинить ніяка небезпека.

Я визнав за краще дати свою згоду з доброї волі, бо помітив, що Алан уже почав хвилюватись. А крім того, яке має значення те, погоджусь я чи ні, думав я. Адже вони однаково призначать винагороду за мою голову, тільки-но я повернуся до них спиною. Але я помилявся і зразу ж помітив це, бо не встиг договорити останніх слів, як місіс Стюарт схопилася зі стільця, підбігла до нас і кинулася з плачем на груди мені, а потім Аланові, благословляючи Бога за нашу доброту до її сім'ї.