Роберт Стівенсон - Викрадений

— Найцікавіше в цій пригоді те, — сказав я, — що він видає себе за вчителя закону Божого.

— А чом би й ні, — мовив хазяїн, — коли він справді законовчитель. Дункан Маклін з Дюарта дав йому це звання з жалю до його сліпоти. Та, мабуть, це була необачність, бо тепер цей чоловік вештається шляхами, переходячи з одного місця на інше, щоб навчати молодь закону Божого, а це, безперечно, велика спокуса для бідняка.

Нарешті, коли хазяїн уже не міг більше пити, він показав мені моє ліжко, і я ліг спати в чудовому настрої. Не дуже втомившись, я пройшов за чотири дні значну частину великого й покрученого острова Мулу від Іррайду до Торосея, що навпростець становить п'ятдесят миль, а з моїми блуканнями майже сто. В кінці цієї довгої подорожі я навіть почувався значно краще душею й тілом, ніж на її початку.

Між Торосеєм і Кінлохелайном, який лежить на другому березі, є регулярна переправа. Обидва береги протоки були на території володінь великого клану Маклінів, і майже всі ті, що переправлялися зі мною на поромі, були з цього клану. Зате шкіпера звали Нейл Рой Макроб; оскільки це було одне з прізвищ клану Алана Брека і Алан сам скерував мене до цього перевозу, мені не терпілося поговорити з Нейлом Роєм на самоті.

В переповненому людьми баркасі я, звичайно, не міг цього зробити, а переправа надто затяглася. Стояла тиха безвітряна погода, гребти ж можна було тільки двома веслами з одного боку і одним з другого, бо баркас мав дуже погане спорядження. Перевізники охоче дозволили пасажирам по черзі допомагати їм, і вся компанія бавила час, співаючи моряцьких пісень по-гельському. Ці пісні, морське повітря, чудова погода, добродушність і гарний настрій усіх присутніх робили переправу особливо приємною.

Проте не обійшлося й без сумного видовища. В гирлі Лох Елайну стояло на кітві велике морське судно, і я спершу подумав, що то один з королівських сторожовиків, які протягом усього року охороняли цей берег, щоб не дати можливості місцевим жителям підтримувати зв'язок з Францією. Підійшовши трохи ближче до корабля, ми побачили, що це купецьке судно. Особливо мене вразило те, що не тільки його палуби, а й весь берег чорнів людьми, а морем безперестану курсували між кораблем і берегом шлюпки. Коли ми підпливли ще ближче, до нашого слуху долинули звуки голосного ридання; люди на березі й на борту корабля ридали й лементували, прощаючись між собою; їхній плач краяв серце.

Я зрозумів, що це переселенський корабель, який вирушає в американські колонії. Ми наблизились на нашому поромі до борту судна, і переселенці почали нахилятися через фальшборт, ридаючи і простягаючи руки до моїх супутників, серед яких були їхні близькі друзі. Не знаю, скільки б це тривало, бо здавалося, що вони втратили всяке почуття часу; та нарешті капітан корабля, який зовсім розгубився від цього плачу й безладдя, підійшов до борту і попросив нас відплисти від судна.

Після цього Нейл скерував баркас до берега, а заспівувач на баркасі завів сумну мелодію, яку підхопили й емігранти, і їхні друзі на березі, тож пісня лунала звідусіль, немов оплакували померлого. Я бачив, як по щоках чоловіків і жінок на поромі й навіть у гребців, що зігнулись над веслами, текли сльози. Все бачене мною, а також пісня, яка називається "Прощавай, батьківщино", глибоко зворушило мене.

На березі в Кінлохелайні я відкликав Нейла вбік і спитав, чи не належить він до клану Аппіна.

— А коли так, то що? — насторожився він.

— Я розшукую одного чоловіка, — пояснив я, — і мені здається, що ви маєте про нього звістки. Його звуть Алан Брек Стюарт. — Замість показати йому ґудзика, я по-дурному почав тицяти йому в руку шилінг.

Він обурено відсахнувся.

— Ви мене ображаєте. Так джентльмен з джентльменом не поводиться. Той чоловік, що його ви розшукуєте, тепер у Франції. Та коли б навіть він сидів у мене в кишені, — додав шкіпер, — а ви були мішком, набитим шилінгами, я не дав би й волосині впасти з його голови.

Я зрозумів, що пішов хибним шляхом, і, не гаявши часу на перепрошення, показав йому ґудзика, якого на початку розмови тримав затиснутим у руці.

— А, он що! — мовив Нейл. — 3 цього слід було починати! Якщо ви хлопець зі срібним ґудзиком, то все гаразд. Мені доручено подбати, щоб ви безпечно дісталися куди треба. Пробачте за мою відвертість, — додав він, — але ніколи не згадуйте ім'я Алана Брека і не пропонуйте грошей верховинцеві-джентльменові.