Леонид Платов - Секретний фарватер

Цуценя було дурне і добросовісне: гавкало на зустрічні кораблі, на чайок, навіть на піняві хвилі. Відчувши в тумані підводний човен, звичайно, неодмінно загавкало б і на нього.

Олафсон постояв трохи біля фальшборту, вдивляючись у туман, що обступив судно.

— Йшли б відпочити, херре Олафсон, — турботливо сказав капітан. — Запрошу на мостик, коли розійдеться туман. Та ви самі бачите: простоїмо напевне цілу ніч!

Простягнувшись на своїй койці, старий лоцман уявив собі, як у віддаленому кубрику здують одне на одного цуценя і приставлений до нього матрос. Ну й служба! Щеня стерегти!

Олафсон усміхнувся.

Поскрипував якірний ланцюг. З тихим плюскотінням оббігала судно хвиля.

Так минуло близько години. Лоцман не спав.

Раптом він почув скрадливі кроки. Хтось зупинився біля дверей. Постояв хвилину чи дві, тамуючи подих. Потім — дуже повільно — повернув ключ у замку. Олафсона замкнули!

Он воно, виходить, як обернулися справи! На кораблі було двоє полонених цуценя і лоцман!

Гнів оволодів Олафсоном. Будучи чутливим до лестощів, він тим гостріше сприймав образи. Бач, як? Його, уславленого лоцмана, “короля усіх норвезьких лоцманів”, прирівняли до дурного цуценяти-пустобреха!

Він хотів було швиргонути в двері важкими резиновими чобітьми, але одумався. Яка користь бешкетувати? Двері замкнені, треба вилізти через вікно, та й тільки. Але тепер уже неодмінно вилізти!

(Крім усього, Олафсон був ще й цікавий).

Каюта його, на щастя, містилася в надпалубній надбудові. Він виждав, поки злодійські кроки віддаляться. Погасив світло. Якнайобережніше, намагаючись не шуміти, віддраїв ілюмінатор. Той був досить широкий, і Олафсон, сопучи й крекчучи, проліз через нього.

Воно й не дуже солідно для “короля лоцманів”! Та що поробиш? Іншого виходу немає.

Корабель — на якорі. Довкола — як у погребі: затхло, холодно, нічим дихати.

Олафсон стояв нерухомо, розкинувши руки, притиснувшись спиною до надбудови на спардеку.

Він припустився помилки. Треба було трохи виждати, не одразу виходити із світла.

Зараз, стоячи в кромішній тьмі, він сприймав навколишнє тільки на слух.

Щось тривожне відбувалося на кораблі, якесь метушливе нервове порання. Тут і там гупали матроські чоботи. На палубі, мимо Олафсона, поволокли щось важке. Хтось стиха вилаявся.

Голос капітана — з мостика:

— Замкнули лоцмана?

Голос Однорейсового моряка — з напівбака:

— Замкнули, як ваші збереження в банку!

Сміх. Олафсон стиснув кулаки.

Його очі поступово звикли до білуватої імли. Він уже розрізняв тіні, що шастали мимо. То були силуети матросів, які пробігали по палубі. Потім — майже навпомацки — він піднявся на кілька сходинок трапом, щоб збільшити поле обзору.

— Ага! Ось він! — крикнули поруч.

Олафсон зіщулився. Та це стосувалося не його.

На відстані нівкабельтова зненацька, як спалах беззвучного пострілу, з’явилася пляма.

У центрі цієї світлої плями погойдувався підводний човен. Туман обступив його з усіх боків. Човен був немовби всередині гроту, склепіння якого низько нависали над ним, майже торкаючись верхівки антени,

— Кранці — за борт! — голос капітана.

Але підводний човен наблизився лише на відстань десяти-п’ятнадцяти метрів і зупинився, утримуючись на місці ходами.

Олафсон побачив, що матроси товпляться біля протилежного борту. Виходить, кранці вивішують не для підводного човна. Для кого ж?

Підводники, що стояли в огородженні бойової рубки, покликали каштана. Той відповів. Розмовляли по-німецьки. Олафсон зрозумів, що очікують прибуття ще одного корабля. Зустріч з ним чомусь не відбулася минулої ночі.

— Англійцеві годилося б бути пунктуальнішим, — сказав капітан.

— Його могли затримати англійскі військові кораблі, — відповіли з човна.

Англійця — англійські військові кораблі? Незрозуміло!

Раптом у морі блиснуло світло. Погасло. Знову блиснуло. Морзить!

— Ну, нарешті! — сказав полегшено капітан.

Над головою брязнули жалюзі прожектора. Він прорубав у тумані вузький коридор, і на далекому кінці його Олафсон побачив судно, що повільно підпливало.

Наблизившись, англійський корабель став біля самого борту норвезького транспорта. Завели швартови кінці. Уночі! У тумані! Маневр, що й казати, не легкий, але його виконали добре. Правда, у шхерах, особливо під прикриттям острова, хвилі майже не було.

Перевантажування — з англійського транспорта па норвезький — відбувалося при світлі ламп, встановлених у трюмах під ковпаками, щоб їх не було видно згори і з моря.