Леонид Платов - Секретний фарватер

Олафсон відсахнувся від чорної щілини люка, як від краю прірви.

Порожній трюм! Дивно, невірогідно, незбагненно!

Може, судно хочуть завантажити по дорозі в Копенгаген? Але чим? Для чого ця брехня про нікель?

Мабуть, Олафсон відмовився б від участі в рейсі, але корабель стояв уже на зовнішньому рейді і готувався зніматися з якоря.

Лоцман, зрозуміло, промовчав про своє відкриття. Але тепер увага його ніби роздвоїлась: він помічав не тільки орієнтири на березі, по яких треба лягати на створ.

Незрозуміле коїлося на судні. Люди ходили похмурі, мовчазні, раз у раз кидаючи тривожні погляди по боках. Можна подумати, що судно, крім баласту, завантажене ще й страхом, цілими тоннами страху.

Та найдивовижнішим було те, що ні капітана, ні команду не лякав невідомий підводний човен, який ніби ескортував їхнє судно.

Він ще жодного разу не сплив на поверхню, хоча іноді перископ його подовгу виднівся вдалині. Потім він зникав, щоб з’явитися знову через кілька годин.

Олафсон помітив його вперше невдовзі після Нордкапа.

Сталося це вранці. Туман майже розтанув. Виглянуло сонце. Повітря було скляне, напівпрозоре.

Олафсон раз у раз підносив бінокль до очей.

Така погода — справжня кара для лоцмана. Через кляту рефракцію так і чекай, помилишся, прикидаючи на око відстань. Трапеції і ромби на підставках, камені з намальованими на них білими плямами, поодинокі дерева й інші орієнтири плавають у тремтливому прозорому повітрі. їх немовби підіймає і тримає над водою невидима рука.

Тьху ти! Хай йому грець, цьому небезпечному шхерному чаруванню!

Олафсон обережно вів судно широким звивистим коридором. Зненацька прямо по курсу блиснув бурун!

У таких випадках кажуть: “Перед очима пройшло все життя”. Перед очима Олафсона промайнула карта цього району.

Невже через рефракцію він помилився, звернув не в ту протоку?

Ні, бурун рухається. Виходить, не камінь!

Лоцман пам’ятав випадок, коли так само побачив він сплеск попереду, а трохи поодаль другий. Перископи? Ні. На мить виринули і знову зникли дві матово-чорні спинки.

— Касатки, — з полегшенням сказав він зблідлому стерновому. — Забрели, волоцюги, в шхери і пустують тут…

Але тепер усе виглядало інакше.

— Перископ! — сказав Олафсон не вагаючись і докірливо подивився на роззяву сигнальника.

Краєм ока він помітив при цьому, що на обличчі капітана, який стояв поруч, — досада, збентеження, але жодного страху.

Можливо, норвезький човен? Але чого ж йому йти під перископом — у своїх територіальних водах?

Розбійницький напад німецького підводного човна на “Атенію”, з чого й почалася друга світова війна на морі, стався порівняно недавно. З нейтралами (Норвегія була нейтральна) німці не рахувалися. Але навіщо топити судно з порожнім трюмом? Вони, правда, могли не знати, що трюм порожній.

— Німці! — застережливо сказав Олафсон.

Одначе тільки через хвилину чи дві капітан досить неприродно імітував на обличчі подив і жах.

А втім, ніяких заходів не було вжито. Невдовзі бурун зник.

Він знову з’явився опівдні, потім з’являвся ще кілька разів протягом дороги. Як і раніше, на мостику ніхто не помічав його, крім Олафсона.

Звичайно, зір у лоцманів гостріший, ніж у інших моряків. До того ж лоцмани привчаються одночасно бачити багато предметів, одразу охоплюють поглядом більше навігаційне поле.

Що ж! Олафсону залишалося у думці радіти гостроті свого зору. Про перископ він мовчав, лише досадливо морщився, побачивши бурун удалині.

Підводний човен невідомої національності, скоріше всього німецької, наче невидимка, супроводжував їх судно — разом з пустотливими дельфінами, цими “кошенятами моря”. Та навряд чи був він такий же невинний, як вони…

На ніч неподалік від Рервіка впав сильний туман.

Порадившись з Олафсоном, капітан наказав стати на якір під прикриттям одного з острівців, щоб ненароком не побачили з моря.

— Хоч і туман, а обережність не зайва, — пояснив він, відводячи од лоцмана погляд. — Радист перехопив тривожне повідомлення. Ці німецькі човни цілою зграєю нишпорять неподалік.

Олафсон співчутливо зітхнув.

Вогні на верхній палубі було погашено, ілюмінатори щільно задраєно. Люди ходили мало не навшпиньках, розмовляли стиха.

Адже човен чи човни, спливши для зарядки акумуляторів, могли несподівано опинитися зовсім близько. А на воді чути дуже добре.

Суворо повелися з судновим цуценям. Незважаючи на його голосні протести, бідолаху спровадили всередину корабля, в найвіддаленіший кубрик. Крім того, до нього приставили матроса: стежити, щоб не вибігло нагору!