Леонид Платов - Секретний фарватер

“Мертві не базікають!” — повчально повторював де Сото.

Не базікають, це так. Зате іноді залишають після себе небезпечну писанину. Щоденники і листи, наприклад.

А де Сото полюбляв розважатися, читаючи на дозвіллі, у вільний від роботи час. Читацькі смаки його були примхливі. Перед усіма книгами на світі він віддавав перевагу щоденникам і листам своїх жертв.

Один із таких щоденників де Сото навіть прихопив з собою, коли “Чорний жарт” у лютий шторм розбився на скелях біля Кадікса і команді довелося висадитись на берег.

Вирішено було розійтися в різні боки, щоб не викликати підозри, а через місяць зібратися в Гібралтарі — захопити якесь нове судно.

Де Сото прибув у Гібралтар раніше за інших піратів і оселився в готелі. Його вважали за багатого туриста. Тим часом, прогулюючись у порту, він придивлявся до кораблів, що стояли там, причепливо оцінюючи їхні морехідні якості. Новий “Чорний жарт” не повинен був ні в чому поступатися перед старим.

Одного разу, коли не було пожильця, прийшли прибрати його номер. З-під подушки випав клейончатий зошит. Пожилець, за звичаєм, читав перед сном. А що він читав?

Покоївка була не тільки цікава, але й письменна. З перших же рядків їй стало зрозуміло, що записи в зошиті вів капітан такий-то, який недавно зник, що схвилювало його друзів та викликало багато розмов. Припускали, що судно його потопив невловимий безжальний де Сото.

Любителя щоденників було схоплено. Невдовзі його судили, а потім повісили на очах у всього Гібралтара.

— Після страти тільки й розмов було, що про цей щоденник, — закінчив Олафсон. — Казали, що де Сото носив свою смерть завжди при собі, а на ніч до того ж ще й ховав під подушку… Отаке-то, друзі! Якщо у когось із вас з’явиться небезпечна таємниця, зберігайте її тільки в пам’яті, та й то запроторте в якийсь найдальший і найтемніший куток!..

Вислухавши цю історію, Нейл замислився — не про де Сото, а про Олафсона. Чи є в оповідача таємниця, яку треба запроторити в якийсь найдальший і найпотаємніший куток пам’яті?

Начебто так! І, очевидно, це була саме та таємниця, яка ось уже два роки мертвим тягарем лежить на душі у Нейла!

Жодного разу, навіть мимохідь, не згадав Олафсон Летючого Голландця. Чому?

Старий лоцман обминав цю легенду, як обминають небезпечну мілину чи оголене підводне каміння.

Нейл розпитав старожилів блока, давніх слухачів Олафсона.

Так, той розповідав про чайні кліпери, скарби, морських зміїв, піратів, але про Летючого Голландця він не розповідав ніколи.

Хіба ж не диво? Адже це одна з найпоширеніших морських історій!

Надзвичайно обережно Нейл підступив з розпитами до Олафсона.

— Летючий Голландець? — старий кинув гострий погляд з-під острішкуватих брів. — Так, є й така історія. Колись я знав її. Дуже давно. Тепер забув.

Чи можна було повірити в таку наївну брехню?

Нейл зробив ще кілька спроб. Олафсон відбувався пустими відмовками, роблено позіхав чи повертався спиною.

Та це ще більше розпалювало Нейла.

Лоцман боїться розповісти стару морську історію, щоб не прохопитися словом?

За спиною легендарного Летючого Голландця бачить того, іншого?

Якось увечері Нейл і Олафсон раніше за інших повернулися в барак.

Нейл вклався на своїй койці. Олафсон, крекчучи, почав скидати черевики.

Саме час для відвертої розмови!

— Чи не думаєш ти, — повільно спитав Нейл, — що в світі привидів можуть блукати також підводні човни?

Довга мовчанка. Олафсон, як і раніше, сидить напівобернувшись до Нейла, тримаючи черевики в руках.

— Мені розповідали дещо про це в Бразілії два роки тому, — вів далі Нейл, дивлячись на двері. — Та людина божилася, що бачила човен-привид на відстані півкабельтова. Він виходив з прибережних заростей. Та ось що дивно: на ньому говорили по-німецьки!

Важкий черевик зі стуком упав на підлогу.

Он як!

Олафсон нагнувся над черевиком. Щось він дуже довго вовтузиться з ним, старанно засовуючи під ліжко, — мабуть, хоче зволікти час.

І це йому вдалося. Загрюкали двері, зачовгали-за-стукали підошви, у барак ввійшли інші в’язні.

Ні! Більше не можна чекати! Нейл керується не пустою цікавістю. Він шукає однодумця, товариша по боротьбі.

Що ж! Поведемо розмову інакше — поверх голів інших мешканців барака!

Коли в блоці повкладалися, Нейл рішуче повернувся до свого сусіди:

— А тепер історію, Оле! Найстрашнішу з твоїх історій! Я замовляю про Летючого Голландця! Мені казали, що ти й досі ще не розповідав про нього.