Леонид Платов - Секретний фарватер

Він судорожно стиснув руку Нейлу своєю гарячою спітнілою рукою.

Нейл забубонів якісь слова втіхи, та старий лоцман перебив його:

— Не гай часу! Я повинен встигнути розповісти. Так, Джек, я наважився!

Він рвучко притягнув Нейла за шию до себе.

— Ти віриш у бога, Джек?

— Ні.

— А в долю?

— Вірю іноді.

— І в тебе є діти?

— Двоє.

— Так от! Життям своїх дітей, Джек, заприсягнись: те, що розповім, передаси тільки росіянам!

— Добре.

— Ти зрозумів? Росіянам, коли вони прийдуть! Комусь із їхніх офіцерів. Краще, звичайно, морякові. Скоріше зрозуміє.

Нейл повторив присягу. Потім майже притулив вухо до Олафсонового рота, так тихо той говорив.

— Слухай! Ти мав рацію. Я бачив “Летючого Голландця”…

Нейл чекав цього зізнання і все-таки здригнувсь і озирнувся. У блоці було, як і раніше, тихо, напівтемно.

— Ти знаєш, про кого я кажу, — шепотів Олафсон. — Ти сам бачив його. Немає ні вітрил, ні щогл. Це підводний човен, і на його борту розмовляють по-німецьки!.. Але я по порядку, з самого початку…

Олафсона, як він розповів, спіймали на старий іржавий гачок — на лестощі. На свій сором, він завжди був падкий до лестощів.

Одначе спочатку вія вважав, що нікель — норвезький, а не англійський! Якоюсь мірою це виправдувало його.

То був 1939 рік, грудень. У Європі йшла так звана дивна війна. Дехто з посмішкою називав її сидячою. Не бліцкріг, а зіцкріг! Противники лише перезиралися, сидячи в окопах один проти одного. Але Німеччина потай готувала свій літній наступ.

І Олафсон допоміг успіху цього наступу! Та, звичайно, несамохіть і до того ж дуже малою мірою.

Старий лоцман був у той час на відпочинку і жив у своєму тихому Кіркенесі. Чи міг він гадати, що Маль-стрем війни уже грізно клекоче і піниться біля порога його домівки?

Але так воно й було. Звихрена водяна круговерть зненацька вдарила об берег хвилею, і та потягла за собою Олафсона в безодню…

Якось увечері завітав до нього один моряк.

У Кіркенесі його прозвали Однорейсовий моряк, бо він рідко втримувався на кораблі довше, ніж один рейс.

Дурний був, сварливий! Навіть пити по-справжньому не вмів. Розкисав після другої чи третьої чарки. А п’яниця не може бути путнім моряком.

Виявилося, що зараз він при ділі, його взяли другим помічником на… (він назвав судно), а до Олафсона прибув з дорученням. Господарі вантажу дуже просять херре Олафсона провести корабель шхерами до Ставангера.

— Я у відставці, — похмуро сказав Олафсон.

— Оце ж і добре! — підхопив Однорейсовий моряк. — Господарі через деякі причини не хочуть звертатися до спілки лоцманів. Про вантаж не турбуйся! Нікель! Нікелева руда! І порт призначення — Копенгаген. Що ж до винагороди…

Вона була така велика, що Олафсон здивувався.

І все-таки він, очевидно, відмовився б. Не подобався йому чомусь цей рейс, зовсім не подобався!

Але тут непроханий гість вдався до лестощів. Він навіть назвав старого “королем усіх норвезьких лоцманів”!

І той не встояв.

А може, просто захотілося ще разок пройти по милих серцю норвезьких фіордах і шхерах, постояти, як колись бувало, на капітанському мостику біля стерна? Старі люди — все одно як діти…

З непроникно строгим обличчям, попихкуючи короткою люлечкою, вдивлявся Олафсон в знайомі обриси скель, які повільно випливали з туману.

Накази його виконувалися чітко, без найменшого зволікання. Лоцман, особливо в шхерах, — велика персона на кораблі!

І все-таки від Олафсона щось приховували. Не гаразд було з вантажем, як він здогадувався.

Старий лоцман був забобонний. Ще в порту вжив застережних заходів. Почав з того, що зажадав призначити відплиття не на понеділок і не на п’ятницю (нещасливі дні!). Потім особисто простежив за тим, щоб у каютах; і кубриках не було котів. До суднового щеняти, улюбленця команди, він поставився поблажливо — собаки на морі не роблять шкоди.

Олафсона в його довгому “інспекторському обході” невідлучно супроводжував матрос. Нарешті тому набридло. ходити слідом за причепливим старим, і він затримався на полубаці покурити з товаришами. Тим часом Олафсон, дбаючи про те, щоб рейс минув щасливо, заглянув у трюм — буває, що котів ховають також у трюм.

І що ж він побачив там?

Нічого.

Так-таки й нічого? Авжеж. Трюм був порожній!

Не вірячи очам, Олафсон присвітив собі ліхтариком. Нікелевої руди в трюмі не було.

Ну, та господь з нею, з цією рудою! Правду кажучи, він сподівався побачити все що завгодно, тільки не руду, — будь-який контрабандний товар, аж до зброї. Та внизу, під ліхтарем, що погойдувався, лежав тільки баласт, велике каміння, укладене в ряд, щоб судно було остійніше.