Леонид Платов - Секретний фарватер

— Хай так.

— Вашої вини, здається мені, тут немає.

— А моїх близьких? Мати дуже релігійна, я в неї єдиний син. Я певен, вона замовляє меси щонеділі, не кажучи вже про річницю.

— Річницю чого?

— Моєї смерті. Бачте, мучить те, що мати грішить через мене. Але й мені неприємно. Хіба б вам було приємно, якби вас відспівували у церкві як мертвого?

— Їй-богу, мені важко відповісти, — промимрив Шубін.

— Так, так, — неуважно мовив Рудольф. — Звичайно, вам важко відповісти…

Довга мовчанка. Рудольф нагнувся до вуха Шубіна:

— Іноді навіть чую благовіст. Дуже голосний! Дзвони розгойдуються прямо над моєю головою, віддзвонюючи по мені. У нас дуже висока дзвіниця, а церква стоїть над самим Дунаєм… Мені ввижається моє рідне місто і мати в чорному, яка виходить з церкви. Вона ховає зібгану хусточку в редикюль і йде вулицями, а знайомі поштиво скидають перед нею капелюхи. Ось фрау така-то, мати загиблого героя, нашого земляка!

Він засміявся крізь зуби.

Шубін дивився на нього, не знаючи, що сказати.

Раптом Рудольф почав робитися довшим і довшим. Він загойдався біля верхнього одвірка, як синювата морська водорость.

До Шубіна долинуло:

— Та ви зовсім спите. Я заговорив вас. І ви ж не католик. Нічим не можете допомогти мені.

Шубін залишився сам.

Він забув про гайковий ключ, про те, що треба “наробити шелесту”, щоб викликати вогонь на себе. Надто стомився, страшенно стомився.

Лежачи на спині, він дивився в стелю.

Ні, марна річ розгадати логіку цих людей!

У бою, щоб зрозуміти тактику противника, Шубін у думках ставив себе на його місце. Це була порада професора Грибова і, треба віддати йому належне, чудова порада.

Якось, ще на початку війни, трапилося Шубіну відбитися від “мессершмітта”.

Той несподівано вигулькнув з хмар і йшов круто вниз, прямо на торпедний катер. Шубін не зводив з літака очей, тримаючи руку на штурвалі.

“Мессершмітт” немовби завмер на мить. Шубін зрозумів: льотчик піймав катер у перехрестя прицілу. Зараз уперіщить з кулемета!

З властивою йому швидкою реакцією Шубін повернув праворуч. Чому праворуч? У цьому й полягав увесь розрахунок. Льотчик змушений буде йти за катером ліворуч, а це значно важче, ніж праворуч, якщо льотчик по лівша, що рідко буває. Треба повертати лівою рукою.

“Мессершмітт” промахнувся і з ревінням пролетів за кілька десятків метрів від катера.

Розгадавши маневр льотчика, Шубін щасливо втік від нього.

Тепер, однак, усе складається інакше. І Готліб, і Рудольф, і Гейнц роблять, можна сказати, “навпаки” — ніж у випадку з літаком вчинив би лівша.

У цьому їхня перевага над Шубіним.

А втім, якби це була не розмова, не гра недомовок, а відкритий бій, він би, мабуть, ще потягався з ними!

Шубін почав згадувати свої недавні бої. Уявив собі, як він стрімголов мчить морем: навскісно падає і здиблюється горизонт попереду, і пружний вітер б’є в обличчя, а білий бурун, клекочучи, піднімається за кормою.

Через кілька хвилин стало легше дихати. Навіть голова начебто перестала боліти.

Деякий час він не думав ні про що, просто відпочивав од цієї зрадницької зигзагоподібної розмови.

Потім щось змінилося навколо.

Ага! Підводний човен рушив дуже обережно! На коротку мить німці вмикали мотори, потім стопорили їх і прислухалися. Усе було тихо. І знову, як і раніше, обережно починали рухатися.

Шубін подумав, що так тікає від переслідувачів звір — скрадаючись, короткими стрибками, припадаючи після кожного стрибка до землі.

Скоріше б розв’язка, хоч який-небудь берег, навіть ворожий!

Згоден на все, тільки б закінчилися ці тортури у плаваючому склепі, напакованому мертвяками!

Що буде, те й буде! Він не може залишатися тут! Таємна війна не для нього, ні! День ще витримав би якось, більше б не зміг.

Він дивувався з витримки наших розвідників, які, виконуючи секретні завдання, довгі місяці, навіть роки, перебувають серед ворогів.

Ним оволоділа незборима втома. І, переставши чинити опір, він поринув у сон, як камінь на дно…

Крізь товщу сну долинає голос, який наполегливо повторює:

— Пірволяйнен! Пірволяйнен!

Він насилу розплющив очі. Як це — Пірволяйнен! А! Це він — Пірволяйнен!

Біля койки стояв Гейнц:

— Човен сплив! Вставайте!

Взуваючись, Шубін відчув, що ззовні, крізь відчинений люк, надходить свіже повітря.

Він минув центральний пост і піднявся в бойову рубку. Зачекав, поки каблуки Гейнца, який йшов попереду віддаляться од нього, потім, схопившись за поручні вертикального трапа, одним махом підняв своє тіло, що знудьгувалося за рухами, на місток.