Леонид Платов - Секретний фарватер

Шубіна кортіло наробити шелесту!

Небезпека, мов грозова хмара, зависла над підводним човном.

Тут розмовляли стиха, раз у раз поглядаючи на стелю, вістовий ходив довкола столу мало не навшпиньках, балансуючи тарілками, як канатоходець у цирку.

Шубін обмацав гайковий ключ, що його сховав на всякий випадок за пазуху комбінезона, за пояс.

Це корисний предмет в такому становищі. Ним можна не тільки вбити, ним можна сповістити про себе!

Та для цього треба залишитись у відсіку самому. Потім безшумно схопитись і задраїти перебірки.

І тоді виконати свій останній, сольний номер!

Треба гамселити і гамселити ключем по корпусу, сповіщаючи Левка Ремеза про те, що внизу, на грунті, підводний човен!

Глибини в затоці невеликі. Чіткий металевий звук піде хвилею до гідроакустиків, які напружено вислухують море. І одразу ж у відповідь згори посипляться бомби, глибинні бомби, одна серія бомб за другою!

Шубін викличе вогонь на себе!..

Та він одразу ж схаменувся. “Летючий Голландець” загине, і він з ним, хай так! Але ж з підводним човном загине і його таємниця. А таємниця, можливо, важливіша за сам підводний човен…

Чим уважніше прислухався Шубін до розмови в кают-компанії, тим більше пересвідчувався в тому, що так воно і є: таємниця важливіша за підводний човен!

То була вже дивна розмова, побудована на недомовках. Щось нез’ясовно-небезпечне крилося в початих і незакінчених фразах, навіть у паузах.

Недомовки, натяки перепурхували над столом від підводника до підводника, наче зловісні чорні метелики. І Шубін марно намагався на льоту схопити хоч один з них.

Від неймовірного напруження дедалі дужче боліла голова.

Однак розслаблюватися не можна. Треба пильнувати, помічати, запам’ятовувати. Соромно було б повернутися до своїх з порожніми руками!

“А я обов’язково повернуся до своїх! — зі злістю, з люттю повторював Шубін у думці. — Виживу! Вистою! Виберуся нагору!”

Та для цього треба бути насторожі, стежити за тим, щоб справжні думки і почуття не прорвалися назовні!

Він також дуже боявся допуститися помилки у якійсь побутовій дрібниці.

Знайомий розвідник розповідав йому, що в німців інакше, ніж у нас, лічать на пальцях. Німці не загинають їх, а, навпаки, відгинають, і починають не з мізинця, а з великого пальця. І сваряться пальцем не так, як ми, — похитують ним не від себе, а перед собою.

Дрібниця? Звичайно. Але саме на такій дрібниці легко спіткнутися.

Потім Шубін пригадав, що удає з себе не німця, а фінна. Це, звичайно, полегшувало його становище.

Як з’ясувалося, ніхто з підводників не знав по-фінськи.

— Ще ні разу не був у Фінляндії. Я маю на увазі: усередині Фінляндії, — промовив Курт, обернувшись до Шубіна. — Кажуть, ваші дівчата вродливі. Довгоногі, біляві?

— Схожі на норвежок, — зауважив Готліб.

— Але їх ти також не бачив, хоча й бував у Норвегії, — з якоюсь зловтіхою докинув слівце лікар.

— Ви щасливець, Пірволяйнен, — вів далі Курт, не звертаючи уваги на лікаря. — Тепер вам дадуть відпустку. Якщо ви захочете, то зможете з’їздити в Німеччину. Ви бували в Німеччині?

— Він бував у нас в Гамбурзі, — оголосив Готліб. — Він знає пісеньку гамбурзьких моряків “Ауфвідерзеен”.

Шубін зіщулився. Розмова набирала небезпечного напрямку.

Риб’ячі писки очікувально повернулися до нього. Курт заохочувально усміхався. Губи в нього були дуже червоні, наче вимазані кров’ю.

— Це гарна пісенька, — підтвердив лікар. — Її співає Марлен Дітріх. Вам подобається Марлен Дітріх?

Шубін не встиг відповісти. Його закидали запитаннями.

Які новинки бачив він у гамбурзькому кіно? Що носять жінки цього року: коротке чи довге? Кажуть, чорні ажурні панчохи знову стали модними? У якому готелі він зупинявся і пив пиво у бірхолі?

Навіть мовчазний Венцель спитав, чи не був він у Кенігсберзі.

Шубін хотів був зухвало відповісти: “Ще не був. Наприкінці війни сподіваюсь побувати”, але Франц сказав:

— Не набридайте нашому гостеві! Він може подумати, що ви цілу вічність не були в Німеччині.

— О, Пірволяйнен! — Курт капризно відкопилив червоні губи. — Ми сподівалися, що ви поділитеся з нами новинами. Але ви якийсь небалакучий, апатичний.

— Усі фінни стали апатичними, — вирік Готліб. — Їх треба б розворушити! Не заперечуєте?

Він підбадьорливо підморгнув і зареготав, від чого щоки його огидно затрусилися.

Курт квапливо допив каву і встав.

— Прошу дозволу вийти з-за столу! Командир наказав змінити Рудольфа.