Леонид Платов - Секретний фарватер

— Третій рік не може звикнути! — співчутливо сказав Рудольф.

— Я теж не можу. Такий шмат! Тільки: поманив, роздражнив і…

Франц сів до перископа, посовався, умощуючись зручніше, кинув через плече:

— Бергер! Проведіть нашого пасажира в кают-компанію!

— Через двадцять хвилин — вечеря, — поштиво пояснив Рудольф.

Він здивовано поглянув на Шубіна.

— Але що з вами? Вам зле? Бергер, підтримай його під руку!

— Не треба.

— Як хочете. Вечеря безперечно піде вам на користь.

Шубін не був упевнений в цьому.

Ноги не йшли. Настала реакція після нервового збудження.

Не таким, виходить, буде його останній бій! Не в тісноті ворожого підводного човна! Не в смертельній сутичці на залізній підлозі!

З допомогою матроса він насилу ступив кілька кроків. Комбінезон огидно прилипав до спини, мокрий від поту.

Зігнувшись, Шубін вибрався з круглого лазу у перебірці. Він постояв деякий час, глибоко дихаючи, намагаючись остаточно опанувати собою.

— Стомився, — сказав він матросові, що супроводжував його. — Зараз віддихаюсь.

Матрос мовчав, дивлячись на нього спідлоба.

Зненацька різкий, аж голова тріскалася, гуркіт!

Палуба відсіка скособочилась, поповзла вбік, знову вирівнялась. Другий удар! Третій! Шубін мимоволі пригнувся. Здавалося, зовні кількома ковадлами гамселять по металевому корпусу. Кожен удар озивався в усьому тілі, пронизуючи болем від голови до п’ят.

Глибинні бомби!

Повз Шубіна пробіг командир підводного човна.

Він югнув у лаз. Матрос швидко подався за ним і задраїв люк з боку центрального поста.

Підводний човен рухався ривками, міняючи глибини, роблячи круті повороти, щоб утекти від бомб.

Гідравлічний удар відчувається ще тяжче, ніж повітряна вибухова хвиля. Він іде з усіх боків, від усієї навколишньої маси, розтривоженої, збаламученої води. Він глибоко потрясає нервову систему людини. Гуркіт і безупинна вібрація — це справжні тортури.

“Конвой помітив перископ, — подумав Шубін. — Сторожовики глушать нас глибинками”.

Та він помилився. Радянський конвой, зіткнувшись із підводним човном на зустрічних курсах, давно розминувся з ним і був уже на підході до Лавенсарі.

Моряк не знав, що всю бучу зчинили через нього. Командування флотом наказало за всяку ціну знайти Шубіна. Його і далі наполегливо шукали. “Морські мисливці”, наче яструби, кружляли на воді.

Шторм примусив катери повернутися. Через дві години вони відновили спробу, проте хвилювання було ще велике. За третім разом, уже під вечір, вони дійшли майже до узліску шхер.

Становище було дуже ясне, надій ніяких. Та моряки не могли припинити пошуки. Адже це буїв їхній Шубін, якому завжди таланило, улюбленець усього Червонопрапорного Балтійського флоту.

Несподівано у хвилях помітили перископ.

Згідно з сповіщенням штабу наших підводних човнів у цьому районі немає. Виходить, ворог?

За борт полетіли глибинні бомби. Усіх охопив азарт гонитви.

Нікому й на думку не спало, що Шубін може бути у цьому німецькому підводному човні.

І він не знав про “морських мисливців”. А втім, нічого б не змінилося, якби й знав. Від товаришів його відділяла тридцятиметрова товща води. Він був замурований у німецькому підводному човні, наче в свинцевому гробу.

У далечінь збігала перспектива тьмяно освітленого вузького і довгого проходу між каютами-вигородками.

Новий приголомшливий удар, схожий на удар велетенського ковадла! Блимнувши востаннє, плафони погасли.

Шубін стояв у кромішній тьмі, притримуючись, наче сліпий за стіну. Вона була вогка. Потім з-під пальців холодними струмками потекла вода. Це означало, що бомби вибухають дуже близько. Під час гідравлічного удару слабшають сальники забортних отворів, і вода просочується всередину човна.

Потім у темряві засвітилися вогні переносних ліхтариків. Це матроси оглядали овій відсік.

Нудота підкочувалась до горла. Палуба вислизала з-під ніг. Підводний човен швидко втрачав глибину.

І цієї миті світло знову заблимало у плафонах, повільно розгоряючись.

За спиною сказали:

— По-моєму, вам краще сісти.

Це був лікар.

За бойовим розписом медпункт на військових кораблях розміщувався у кают-компанії. На столі було розкладено хірургічні інструменти, біліли бинти, вата.

Шубін сів на диван. Голова гула, як барабан. І навіть вилаятись по-російськи — розважити душу — не можна було!