Леонид Платов - Секретний фарватер

Колишньої апатії наче й не було. Шубін дихав і не міг надихатись. Повітря! Простір! Солоний морський вітер!

Небо було блякло-сіре.

Саме починало світати! До сходу сонця ще далеко.

Підводний човен, утримуючись на місці ходами, погойдувався на неквапливих пологих хвилях.

Шубін з подивом озирнувся.

Він сподівався побачити кілька острівців і пасмо оголеного каміння, яке, за лоцією, прикриває підходи до Хаміни. Командир же казав учора, що привезе його в шхери, у район Хаміни.

Та це були не шхери!

Хоч як напружував Шубін зір, хоч як вдивлявся в горизонт, не міг розгледіти нічого схожого на смужку берега.

Море! Тільки море, куди не поглянь. Пустельне. Спокійне. У передранковій перлово-сірій імлі…

Виходить, підводний човен не підплив до узліску шхер?

У загорожі бойової рубки, крім Шубіна й Гейнца, було ще четверо матросів і сам командир. Але не помітно ніяких приготувань до спуску шлюпки на воду. Троє матросів, сидячи навпочіпки, жадібно курять. Четвертий — оглядає навколо небо у візир. Так само час від часу дивиться в бінокль і командир, виявляючи занепокоєння.

— Нічого не розумію! Де шхери? — Шубін схилився до Гейнца.

— О! Шхер вам ще довго чекати!

Лікар пояснив, що це вимушене сплиття. Вилилася кислота з акумуляторних батарей, — очевидно, під час втечі на глибину, коли човен бомбували. Почав виділятися водень. Концентрація його в повітрі стала небезпечною, і командир вирішив спливти, щоб провентилювати відсіки.

Переслідувачів він начебто “скинув з хвоста”. Одначе починало світати. Це було небезпечно. І все-таки він ризикнув.

Закінчивши перекур, матроси швидко югнули в люк, па зміну їм вилізли інші.

— Так, небезпечна концентрація, — вів далі лікар, припалюючи від недокурка нову цигарку. — І тоді я згадав про свого пацієнта. Ви стогнали вві сні. Довелося доповісти про це командирові, щоб дозволив прогулянку. У мене, бачте, є професійне самолюбство. Я хочу привезти вас на берег живим.

Шубін неуважно подякував і одвернувся.

Він крадькома оглядав підводний човен, щоб на всякий випадок запам’ятати його зовнішній вигляд, його особливі прикмети.

Зверху човен здавався дуже вузьким — наче лезо кинджала, яким розпорюють море. Це був, безсумнівно, рейдер, човен, призначений для океанського плавання, тоннажністю не менше двох тисяч тонн. Носова частина була різко звужена, порівняно з рештою корпусу, що, треба гадати, полегшувало керування човном у підводному положенні. Попереду стирчали пилки для розрізування протичовнових сіток. Поміст був дерев’яний, можливо, передбачалося перебування в тропічних широтах.

Та найважливіші були три прикмети.

По-перше, не було артилерійського озброєння — стирчали тільки два спарених крупнокаліберних кулемети. По-друге, незвичайно висока була похильна штильова антена. А найдивовижнішою на палубі “Летючого Голландця” здалася Шубіну бойова рубка. Вона зовсім вертикально височіла над палубою, немовби пряма труба чи, краще сказати, вежа, сягаючи, на око, п’яти чи шести метрів.

Усе це Шубін схопив в одну мить — чіпким поглядом моряка.

— Ще п’ять хвилин, більше не можу, — ні до кого не звертаючись, сказав командир. — Росіяни мають звичку робити розвідувальні польоти вранці.

Сказав — і ніби накликав!

Не вухами — усім трепетним серцем своїм почув Шубін рівне рокотіння, що струмувало згори. Над морем з’явився літак.

Він розвернувся, рушив прямо на підводний човен.

Помітив! Атакує!

Командир, ховаючи хронометр у кишеню шкіряних штанів, ступив до люка:

— Спішно зануритися! Усі вниз!

Матроси юрмою кинулися за ним. На спішне занурення дається сорок секунд!

“Ось він, мій порятунок!” — подумав Шубін.

Він удав, що загаявся. Хтось щосили відштовхнув його. Хтось наступив йому на ногу. Біля люка утворилася тиснява. Люди безладно звалювалися вниз, каменем падали в рятівні надра човна, з’їжджали по трапу на плечах один одного.

— Униз! Униз! — крикнули над вухом, наче глухому.

Шубін відштовхнув лікаря.

Уже, сповзаючи в люк, той схопив удаваного Пірволяйнена за холошу і потягнув за собою. Але, падаючи навзнак, Шубін встиг ударити його ногою по руці.

— Пірволяйнен!!

У отворі майнуло спотворене гримасою рудобороде обличчя. Командир обома руками вчепився в маховик кремальєри.

І це було останнє, що бачив Шубін на борту “Летючого Голландця”,

Важкий люк з брязкотом зачинився. Повернувся маховик, намертво задраюючи його зсередини. Усе!