Роберт Стівенсон - Корабельна катастрофа

Такі були мої перші враження від цього безглуздого учбового закладу, і, чесно кажучи, пригадується мені й дещо приємне. Маючи капітал, я був господарем своїх пообідніх та вечірніх годин: писар вів мої книги, писар штовхався та кричав на «біржі», а я писав пейзажі та читав романи Бальзака — тоді це були два мої захоплення. І тому головне, чого я прагнув, — це лишитися при капіталі; тобто я намагався вести лише випробувані, безпечні операції. Такої лінії я тримаюся й понині. Я певен, що в цьому недосконалому світі найнебезпечнішою є ділова операція, прихована в дитячій грі: «Орел — я виграв, решка — ти програв». Пам'ятаючи напутні слова свого батечка, я почав примірятися до залізниць і з місяць займав безславну, але надійну позицію, потроху скуповуючи найтривкіші акції і терплячи (як тільки міг) презирство свого найманого писаря. Якось, для експерименту, я ризикнув: не маючи сумніву, що акції компанії «Пен-Хендл Преференс» (коли не помиляюсь) падатимуть і надалі, продав їх на кілька тисяч доларів. Та не встиг я провести цю операцію, коли якісь йолопи в Нью-Йорку почали грати на підвищення цін; акції компанії злетіли, як повітряна куля, і вже через півгодини моє становище стало загрозливим. Тоді кров батька, як він і передбачав, озвалася в мені, і я мужньо повів свою лінію: весь день продавав ці кляті акції, і весь день вони зростали й зростали. Виявилось, я потрапив під форштевень корабля самого Джея Гульда — пригадую, то був перший хід у великій біржовій грі. Недарма того вечора ім'я Лаудена Додда завоювало сторінки газети нашої академії, і тепер ми з Біллсоном (він знову лишився без місця) змушені були разом шукати вакансії писаря. Про кого мова, того й помічають. Моя катастрофа прикувала до мене загальну увагу, і тому я отримав місце писаря. Отож, як видно, і в Маскегонській комерційній академії можна було дечого навчитися.

Мене не дуже хвилювало, виграв я чи програв у цій складній і нудній грі, що велася навмання. Але написати про це бідолашному батькові в мене рука не піднімалась, і я намагався мобілізувати все своє красномовство. Я переконував його в тому (і це була свята правда), що студенти, які мають успіхи на біржі, не дістають ніякої освіти; отже, коли він бажає, аби я чогось навчився, хай утішається моїм банкрутством. Далі я (не дуже послідовно) попросив виділити мені новий капітал, урочисто обіцяючи мати справу лише з безпечними й надійними акціями залізниць. Насамкінець (дещо захопившись) я запевняв батька, що не годен займатись бізнесом, і гаряче просив його забрати мене геть із цього огидного місця й відпустити до Парижа студіювати мистецтво.

Батько надіслав короткого ласкавого й сумовитого листа; він писав, що до канікул чекати все недовго, а там і поговоримо про все.

Коли я приїхав на канікули, батько зустрів мене на вокзалі, і я відразу помітив, що він дуже зістарівся. Здавалось, він думав тільки про те, як утішити сина та повернути йому силу (яку я, на його думку, втратив). Не треба зневірюватись, сказав він, чимало нинішніх бізнесменів починало кар'єру з невдачі. Я заявив, що не створений для бізнесу, і обличчя його спохмурніло:

— Не говори цього, Лаудене! Я не можу повірити, що мій син боягуз.

— Але таке життя не по мені, — правив я своєї. — Мене цікавить не біржа, а мистецтво. Я певен, що в мистецтві досягну значно більшого!

І я нагадав йому, що відомі художники заробляють чималі гроші, що будь-яке полотно Мейсоньє [23] Мейсоньє, Ернест-Жан-Луї (1815–1891) — відомий французький художник. коштує багато тисяч доларів.

— Невже ти вважаєш, Лаудене, — заперечив батько, — що людина, здатна написати тисячодоларову картину, не змогла б показати своє вміння та витримку і на біржі? Цей Мезон, якого ти щойно згадав, або й наш співвітчизник Б'єрстадт [24] Б'єрстадт, Албер (1830–1902) — американський художник-пейзажист. , опинившись завтра на пшеничній біржі, показали б свій характер! Лаудене, синку мій… Бачить бог, я дбаю лише про твоє щастя, і я хочу укласти з тобою угоду: наступного семестру я знову забезпечу тебе десятком тисяч ваших доларів, і якщо ти покажеш себе справжнім мужчиною і подвоїш цей капітал, я дозволю тобі поїхати до Парижа, коли тобі ще цього хотітиметься, в чому я дуже сумніваюсь. Але дозволити тобі втекти так ганебно, наче тебе відшмагали, мені не дозволяє гордість.

Серце моє закалатало, та за якусь хвилину я вже охолов. Я гадав, що куди легше тут, на місці. написати картину не гірше від Мейсоньє, аніж заробляти десять тисяч доларів на нашій пародійній біржі. Здивувався я із такого дивного способу перевірки, чи є в людини мистецький талант. Я навіть осмілився вголос висловити свій подив.