Роберт Стівенсон - Корабельна катастрофа

На лихо, мене ніщо, крім мистецтва, ніколи не цікавило, та й не зацікавить. Я завжди вважав, що справжнє покликання людини — збагачувати світ прекрасними витворами мистецтва, а дозвілля проводити весело й безтурботно. Скільки пам'ятаю, про другу половину своєї життєвої програми (лише її, до речі, мені й пощастило здійснити) я нічого батькові не казав, але він, либонь, щось підозрював, бо називав мої плани потуранням власним лінощам.

— Ну гаразд! — якось вигукнув я. — А як живеш ти? Дбаєш лише про те, щоб настарати грошей — і конче за рахунок інших!

Батько сумно зітхнув (він мав таку звичку) і докірливо похитав головою:

— Ех, Лаудене! — мовив він. — Усі ви, молоді, маєте себе за великорозумників. Та хоч би як ти опирався — все одно на цьому світі змушений будеш працювати. Вибір тільки один — бути чесним чи бути злодієм…

Що й казати — ніяк було сперечатися з моїм батечком. Мене охоплював відчай після таких розмов і водночас каяття, бо я часто бував брутальний, а батько завжди лагідний і добрий. Крім того, я ж обстоював свої особисті наміри та бажання, а він турбувався лише про моє щастя, хоча й розумів його по-своєму. І він не втрачав надії, що таки наведе мене на розум.

— Основа у тебе міцна, Лаудене, — казав він, — основа у тебе правильна. Адже в жилах у тебе тече моя кров — чи ти зрештою підеш гідним шляхом. Я певен — мені не доведеться за тебе червоніти. Єдине мене дратує — те, що ти часом верзеш дурниці.

І батько поплескував мене по плечі або по руці з тією ніжністю сильного й гарного чоловіка, яка так зворушувала мене.

Щойно я закінчив школу, батько послав мене до Маскегонської академії. Ти не американець, і тобі важко повірити, що такий учбовий заклад справді є. Тому, перш ніж оповідати далі, хочу запевнити тебе, що я не жартую. Така академія справді існувала, а може, існує й понині — наш штат дуже пишався нею, як найвищим досягненням дев'ятнадцятого століття і сучасної цивілізації. Батько, проводжаючи мене на вокзал, був, безперечно, певен, Що відкриває мені пряму дорогу в президенти і земний рай.

— Лаудене, — сказав він, — я даю тобі шанс, якого не міг дати своєму синові навіть Юлій Цезар: ти пізнаєш життя раніше, ніж сам пірнеш у нього. Уникай ризикованих спекуляцій, намагайся поводитись як джентльмен і. по можливості, обмежуйся надійними, вивіреними операціями з залізничними акціями. Що ж до операцій з зерном — вони завжди спокусливі, але дуже небезпечні. У твоєму віці я не починав би з зерна; ти матимеш успіх з іншими товарами. Призвичайся якнайретельніше вести свої рахункові книги і ніколи вдруге не вкладай гроші в справу, що її колись програв. Ну, синку, поцілуй мене на прощання і не забувай, що ти у мене одинчик і що твій тато буде стежити за твоєю кар'єрою з любов'ю й тривогою.

Комерційна академія, гарна і простора будівля, стояла в густому лісі. Повітря було чисте, харч — чудовий, плата за навчання — чимала. Телеграф з'єднував академію, кажучи словами рекламних об'яв, «з різноманітними світовими центрами». До читальні надходила численна «комерційна преса». Розмови велися здебільшого про Уолл-стріт [20] Вулиця в Нью-Йорку, де розташовані біржа та більшість банків. і студенти (їх було не більше ста душ) були заклопотані переважно тим, що намагались привласнити якнайбільшу суму з так званого «академічного капіталу». Щоправда, зранку ми сиділи в аудиторіях — вивчали німецьку й французьку мови, бухгалтерську справу та інші ділові предмети. Але більшу частину дня ми проводили на біржі, навчаючись спекулювати товарами та цінними паперами, — саме це й було основою основ освіти, яку ми здобували. А що жоден з учасників операцій не мав ані бушеля пшениці, ані долара державної валюти, то узаконений бізнес тут був неможливий. Це була відверта азартна гра, навіть без натяку на маскування. Нас, не шкодуючи витрат, навчали саме вмінню ставити завади й розладнувати чесні комерційні операції. Для того, щоб ми на власному досвіді ознайомилися з курсом та перепадами цін, наш навчальний ринок точно відтворював стан речей на реальному ринку. Ми мали вести рахункові книги, і наприкінці кожного місяця керівник чи хтось із його помічників перевіряли наші записи. Щоб зробити гру ще правдоподібнішою, «академічний капітал» (як покерні фішки) мав вартість реального ринку. Турботливі батьки та опікуни купували його студентам, виплачуючи по центу за долар. Закінчуючи навчання, студенти по тій же ціні продавали академії накопичений ними капітал. А найудачливіші «біржові ділки» інколи реалізували частину свого капіталу ще бувши студентами, потайки влаштовуючи гулянку в сусідньому сільці. Коротше кажучи, гірше за цю академію була, либонь, лише та, в якій Олівер познайомився з Чарлі Бейтсом [21] Олівер і Чарлі Бейтс — дійові особи роману Чарлза Діккенса «Олівер Твіст». Під «академією» тут мається на увазі злодійське гніздо. .