Роберт Говард - Конан, варвар із Кімерії

Джехунгір запитливо погляну в на Газнаві, чекаючи продовження.

— Ми мусимо виманити Конана з мунганської банди, — раптово вимовив радник. — Тепер їхній табір стоїть десь у районі нижньої течії річки, у царстві очеретів і болотистих джунглів, де наша остання військова експедиція була поділена на частини і вирізана цими безжальними дияволами.

— Цього неможливо забути, — кисло сказав Джехунгір.

— Але там, недалеко від материка, є один безлюдний острівець, — сказав Газнаві. — Його називають фортецею Ксапур через стародавні руїни. Саме вони й дадуть змогу використати цей клаптик суші для здійснення нашої мети. Він не має прибережної смуги, оскільки його скелі, заввишки сто футів, підіймаються прямо з води. Навіть мавпа не змогла б видертися на них. Тільки в одному місці на південному боці є вузька напівзруйнована стежка, висічена у вигляді сходів у твердій породі. Якщо ми заманимо Конана на цей острів, то зможемо вдосталь пополювати на нього, застосовуючи тільки лук і стріли, як звичайно люди полюють на лева.

— Але це ж неможливо! — роздратовано промовив Джехунгір. — Не пошлемо ж ми до нього гінця, який переконає його вибратися на ці скелі й чекати нашого приходу?

— А чом би й ні! — продовжував Газнаві, бачачи зацікавленість в очах намісника. — Ми запропонуємо провести переговори з мунганами щодо полонених у форті Горі, що на межі зі степом. Як завжди, ми прийдемо туди з озброєним загоном і станемо табором біля замку. Вони з’являться з таким самим загоном, і переговори підуть в обстановці взаємного недовір’я й підозри. Але цього разу, ніби випадково, ми візьмемо з собою вашу прекрасну полонянку.

Октавія змінилася на лиці, дослухаючись до слів радника.

— Вона має застосувати всі жіночі принади, аби привернути увагу Конана. Їй це буде нескладно. Перед таким неприборканим ловеласом вона постане як сліпуче видиво ніжності й краси, в усій своїй життєстверджуючій силі, на відміну від лялькоподібних красунь із вашого сералю 36 36 Сераль — у країнах Сходу — палац, його внутрішні покої; жіноча половина в палаці. .

Октавія схопилася на ноги. Її кулаки побіліли від напруження, очі виблискували як вуглинки. Дівчина тремтіла від обурення йлюті.

— Ти хочеш змусити мене зіграти роль повії з цим варваром? — вигукнула вона. — Ні! Я не така продажна, аби строїти улесливі пики перед степовим грабіжником. Я дочка барона Немедії…

— Точніше, ти належала до обраних кіл Немедії доти, поки мої вершники тебе не захопили, — цинічно мовив Джехунгір. — Тепер ти просто рабиня, яка робитиме все, що їй накажуть.

— Але я не буду! — вигукнула вона.

— Ні, — продовжував Джехунгір із навмисною жорстокістю, — ти будеш. Мені подобається план Газнаві. Говори далі, о королю радників.

— Конан певне захоче її купити. Звичайно ж, ви відмовитеся продати чи обміняти її на гірканських полонених. Тоді, можливо, він спробує викрасти її чи відняти силою, хоча я не думаю, що він розірве перемир’я. Проте ми маємо бути готові до будь-яких кроків із його боку.

Потім, невдовзі після завершення переговорів, аби не дати йому часу забути про неї, ми пошлемо до нього гінця, обвинуватимо розбійника в тому, що він викрав дівчину, і зажадаємо повернути її назад. Можливо, він уб’є гінця, проте мета буде досягнута — Конан гадатиме, що вона втекла від нас.

А потім ми пошлемо шпигуна в табір мунганів, я думаю, цю роль краще всього зіграє один із рибалок юетші, який заявить, що Октавія ховається на Ксапурі. Наскільки я знаю варвара, він негайно вирушить прямо на острів.

— Але ми не знаємо, чи піде він туди сам-один, — нагадав Джехунгір.

— Хіба чоловік бере з собою загін воїнів, коли йде на побачення з жаданою жінкою? — запитанням на запитання відповів Газнаві. — Упевнений, він прийде один. Але ми продумаємо й інші варіанти. Ми не чекатимемо його на острові, де нас самих можуть захопити, а засядемо в очеретах на болотистому острівці, за тисячу ярдів від Ксапура. Якщо він прийде з сильним загоном, ми відступимо і придумаємо якийсь інший фокус. Якщо ж він з’явиться один або з малим загоном, пастка спрацює. Будьте певні, він прийде, пригадавши чарівні усмішки вашої рабині та її багатообіцяючі погляди.

— Я ніколи не опущуся до такого приниження, — Октавія шаленіла від гніву й сорому. — Краще померти!

— Не помреш, моя неслухняна чарівнице, — сказав Джехунгір, — проте будеш піддана досить болючому й принизливому випробуванню.