Роберт Говард - Конан, варвар із Кімерії

Конан схопився на ноги й почав поволі відступати назад. Саме цієї миті з колодязя щось вилетіло. Король нічого не бачив, та виразно відчував, що над ним підноситься це “щось”, неначе якесь матеріалізоване зло. Кімерієць обернувся й зі всіх ніг помчав у той бік, звідки прийшов.

Десь далеко попереду зажевріла крихітна червона іскорка. Він кинувся до неї і врізався лобом у кам’яну стіну. І раптом побачив іскру біля самих своїх ніг. Це був його смолоскип — полум’я давно згасло, але обвуглена верхівка все ще слабо тліла: Конан підняв його й обережно роздув вогонь — з його грудей вирвалося гучне полегшене зітхання, коли полум’я поповзло по дереву й розігнало морок. Він знову стояв у квадратній залі. Король без зусиль знайшов потрібний йому тунель і, не роздумуючи більше, попрямував у нього. Раптом смолоскипове полум’я сколихнулося, немов на нього подули невидимі губи, і Конан знову відчув чиюсь недобру присутність. Король підняв смолоскип над головою й оглядівся. Поряд нікого не було, але він відчував, що щось невловиме й невидиме майорить у повітрі, вивергаючи прокляття. Конан не чув слів, але блюзнірське значення злісних проклять доходило до нього якимсь нез’ясовним чином. Він змахнув мечем, і йому здалося, що клинок на секунду зав’язнув у клубку павутини. Тремтячи від жаху, він кинувся втікати, відчуваючи на потилиці чиєсь гаряче смердюче дихання.

Лише вискочивши до головного коридору, він відчув, що позбувся невидимого супутника, і швидко пішов уперед, боязко роззираючись. Утім, коридор тепер важко було назвати тихим: з бічних тунелів доносилися то вибухи демонічного реготу, то вищання й скрегіт, одного разу він почув навіть, як сміх, схожий на регіт гієни, змінився раптом людським голосом, що викрикував непристойні лайки. Кілька разів Конан чув чиїсь скрадливі кроки й помічав у Тунелях ледве помітні контури страхітливих тіл, дещо темніших, ніж оточуючий їх морок.

Кімерійцю почало здаватися, що він приречений на вічні поневіряння цим пеклом, створеним Тзота-ланті. Правда, бестії чомусь не поспішали покидати свої бічні тунелі, хоча Конан не раз і не два чув жадібні прицмокування ослизлих губ і відчував на собі голодні погляди. Несподівано, він зрозумів причину їхньої нерішучості — почувши шелесткий звук, що долітав до нього звідкись іззаду. Він кинувся в пітьму найближчого тунелю й різко махнув смолоскипом, гасячи полум’я. Коридором повільно повзло гігантське тіло. Обважніла після недавнього бенкету змія не удостоїла увагою нікчемну істоту, що вискочила з-під її пащі й зникла в пітьмі бічного тунелю. Судячи з усього, головний коридор служив гігантському плазунові мисливським угіддям і ніхто з тутешніх мешканців не наважувався сперечатися за його право.

Проте для Конана змія було меншим зі всіх тутешніх лих. Він навіть відчував до неї деяку симпатію, особливо коли згадував реготливий і плаксивий холодець чи зловісну безтілесну тварюку з колодязя. Змія була повзучою смертю, але вона загрожувала тільки тілу, тоді як всі інші робили замах також на його розум і душу.

Коли змія величаво віддалилася, Конан роздмухав свій смолоскип і подався за нею, тримаючись на певній відстані. Раптом його увагу привернули страшні стогони, що линули з тунелю, який він саме минав. Обережність радила йому продовжити шлях, але цікавість подолала: він підняв вище догораючий смолоскип і завернув до чорної діри. Конан був готовий до будь-яких несподіванок, але те, що він побачив, його приголомшило.

Він стояв на порозі величезної кімнати, вхід до якої перегороджували міцні сталеві ґрати, кінці яких були намертво врізані в підлогу й стелю. Усередині цієї клітки покоїлося на подіумі худе тіло людини чи істоти, схожої на людину, щільно обплетене товстими гнучкими гілками подібної до виноградної лози рослини, що проростала, здавалося, просто з кам’яної підлоги. Гілки-щупальця дивного дерева, укриті загостреним листям химерної форми, були всипані величезними бутонами ясно-червоних кольорів. Один з напіврозкритих бутонів нависав над розслабленими губами незнайомця, з яких виривалися гучні болісні стогони. Його голова моталася з боку в бік, немов від нестерпного болю, широко розкриті очі дивилися на Конана пильно, але їхній тьмяний погляд був позбавлений навіть проблиску розуму — вони були порожніми й скляними, немов очі божевільного.

Несподівано квітка схилилася нижче і припала своїми ясно-червоними пелюстками до розкритих губ жертви. Тіло нещасного здригнулося, гілки затремтіли, неначе в екстазі, по них побігли хвилі відтінків, що швидко змінювали один одного, колір глибшав, ставав дедалі більш отруйним.