Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

Загадкове ронго-ронго є третьою великою таємницею острова Пасхи нарівні з походженням древніх рапануйців та їхніми феноменальними статуями. Звідки на такому ізольованому клапті неродючої землі могло взятись письмо? Ким був той геній, який, живучи серед общини, що налічувала щонайбільше кілька тисяч чоловік, вперше вимудрував у своїй довбешці ідею писемності?

Якщо вірити рапануйським легендам, то ронго-ронго не було продуктом острова Пасхи. За переказами, його привезли на Рапа Нуї перші поселенці, які припливли з королем Хоту Мату’а.

Я вже розказував, що якогось дня під час перебування на острові зустрічався з однією дуже старою остров’янкою, яка оповідала мені цікаві історії з життя острова. Так ось, ніби між іншим вона розповіла мені оповідку про «Кохау-о-те-ранга». «Кохау-о-те-ранга» була, певно, однією з найцікавіших табличок з ронго-ронго, оскільки, згідно з легендою, мала феноменальну властивість завжди приносити перемогу тому, хто нею володів. Її бережно передавали з покоління в покоління, нерідко за цей шматок дерева билися найкращі рапануйські воїни. Стара остров’янка наголошувала, що «Кохау-о-те-ранга» - це єдина табличка, яка лишилася з шістдесяти семи кохау, котрі привіз із собою Хоту Мату’а зі своєї далекої батьківщини.

Однак древній король аж ніяк не міг завезти з собою «Кохау-о-те-ранга», позаяк ніде по всій Океанії - від Папуа Нової Гвінеї до Нової Зеландії, від Австралії до Полінезії - не було навіть натяку на письмо, нічого, окрім примітивних наскельних рисунків. Батьківщина ронго-ронго - це острів Пасхи.

Серед науковців, щоправда, існує група скептиків, які стверджують, що ронго-ронго не є повноцінним письмом, рішуче заперечуючи саму можливість зародження писемності в такій нечисленній і абсолютно відрізаній від решти світу цивілізації. Як основний аргумент, вони наводять візит на острів Пасхи іспанця Феліпе Ґонзалеса у 1770-му. Під час урочистої церемонії, на якій острів проголосили іспанськими володіннями, рапануйці вперше побачили письмо на документах, які притягли з собою люди Ґонзалеса. Певна річ, стверджують ці скептики, ронго-ронго не є копією латинського алфавіту, як і будь-якого іншого письма, одначе іспанці завезли на острів концепт писемності, що спонукало рапануйців розвинути власну систему ідеографічних символів. Утім, якщо припустити, що така гіпотеза є правильною, то виходить, що писемність ронго-ронго зародилася, розвинулась і зникла на проміжку часу, меншому за століття. Окрім цього, є ще багато інших побічних фактів, які вказують на те, що писемність на острові Пасхи виникла незалежно від зовнішніх впливів, задовго до прибуття перших європейців.

Попри численні спроби, ронго-ронго до сьогодні не розшифроване, і я маю великі сумніви стосовно того, що хтось колись його розкодує. Головна причина в тому, що ронго-ронго є ідеографічним письмом. Особливість такого письма: відповідність кожного символу певному предмету, дії чи явищу, - на відміну від фонетичного письма, де графічні символи відповідають конкретним звукам людської мови, а потім з них (цих символів) складають слова. Цебто, в ідеографічному письмі кожен знак відповідає окремому слову, а у фонетичному - букві.

Маючи перед собою невідомий текст немалого об’єму, неважко визначити, написаний він ідеографічним чи фонетичним письмом. Достатньо всього лиш порахувати кількість оригінальних знаків (тобто, тих символів, які не повторюються). Якщо кількість таких унікальних символів більша 40-50, значить, письмо ідеографічне. В іншому випадку писемність, найбільш імовірно, є фонетичною, а підрахований набір символів складає її алфавіт (чи його частину). Кількість оригінальних знаків у ронго-ронго значно більша п’ятдесяти, цебто, ронго-ронго - письмо ідеографічне.

Будь-яка фонетична писемність може бути розшифрована. Іншими словами, якщо мова, якою зроблений невідомий напис, жива, або принаймні є спеціалісти, які нею володіють, раніше чи пізніше віднайдуть правильну відповідність між символами алфавіту та звуками мови, таким чином отримавши ключ, який дозволить у майбутньому читати тексти будь-якої складності. Яскравим прикладом є розшифрування єгипетських письмен.

Значно важче доведеться тому, хто візьметься за дешифровку ідеографічного письма. Нерідко протягом зародження писемності ідеографічні символи еволюціонують, через що кривулька, яка позначає, скажімо, людину, видозмінюється настільки, що стає зовсім не схожою на чоловічка. Абсолютно незрозумілими можуть бути знаки, які відповідають абстрактним поняттям, таким як «смерть», «любов», «щастя», «свобода». Через це, навіть у тому випадку, коли сама мова жива (а рапануйська говірка вікує й понині), але серед її носіїв немає жодного, хто знав би, який конкретний смисл закладено в кожній кривульці ідеографічного письма, розшифрувати таку писемність неможливо.