Міцні яйця - історія капітана Бенсона
Був собі колись такий собі капітан Бенсон, американець. На початку ХХ століття він командував торгівельною шхуною «El Dorado», котра курсувала між Орегоном та чилійськими портами, возячи різний крам. Під час одного з рейсів американцеві сильно не пощастило - він втрапив у тропічний шторм небувалої сили. До цього більше двох десятків років Бенсон полював на китів у Тихому океані, однак, за його словами, ще ніколи не бачив чогось подібного.
Шхуна Бенсона була завалена деревиною й тріщала по швах під натиском урагану. Через якийсь час американець наказав скинути весь вантаж у море, що, проте, не врятувало його судно. Корабель почав протікати відразу у кількох місцях, і скоро стало ясно, що довго він не протримається. Між тим шхуна знаходилась дуже далеко від берега, оскільки на шляху з Чилі до Америки кораблі зазвичай роблять чималий гак на захід, шукаючи кращого вітру.
Тікаючи з судна, що от-от мало піти на дно, одинадцять чоловік команди втиснулись на рятувальній шлюпці. Вони захопили з собою каструлю молока, бочку пісного супчику, коробку з пряниками та двадцять галонів питної води. Бенсон спромігся прихопити також секстант, однак, коли поліз за хронометром, з’ясувалося, що капітанська рубка залита водою, тож хронометр ніяк не дістати.
Насправді ніхто з команди вже не вірив у порятунок. Найближчою землею був острів Пасхи, і до нього лишалось… сімсот морських миль (тисяча триста кілометрів). Ба більше, не маючи хронометра, потерпілим довелося спочатку піднятися на північ, аби досягти потрібної широти (інакше вони ризикували просто «пролетіти» повз острів), що додало ще двісті миль до їхнього маршруту.
Тож капітанові Бенсону та його людям не лишалося нічого, хіба відчайдушно боротися за своє життя. Нещасливці ще кілька разів потрапляли у шторм, однак якимось дивом змогли вціліти. Під час однієї з бурь солона вода потрапила в діжку з прісною водою, зіпсувавши всі запаси. Відтоді до їхніх тортур додалася нестерпна спрага.
…Через дев’ять днів упертого просування на захід американці побачили на горизонті Рапа Нуї. Спрага зводила їх з розуму. Проте цього разу удача повернулася до нещасних спиною: минуло довгих сорок вісім годин, перш ніж вони змогли причалити до скелястого берега.
Бенсон висадився на східному боці острова, котрий у ті часи пустував. Його команда знаходилась на останній стадії виснаження, шкіру багатьох моряків нещадно роз’їдала морська сіль - найбільше страждали ступні ніг, через що половина матросів не могли ходити. Сам капітан раз за разом валився на пісок, але щоразу підводився і, стиснувши зуби, бурмотів: «Не здаватися… Не здаватися, хлопці…».
Нарешті якийсь рапануєць, що випасав овець у цій частині острова, помітив ватагу напівмертвих бідолах. Абориген чимдуж понісся в Ханга Роа і доповів про прибульців представникові чилійської влади, сеньйорові Едмундсу (британцеві за походженням). Едмундс, не зволікаючи, організував рятувальний загін і підібрав потерпілих. Після того він прихистив американців, надавши їм усе необхідне. Минуло небагато часу, і матроси з «El Dorado» потихеньку оклигали.
Проте найцікавіша частина історії тільки починалася.
Після чотирьох місяців перебування американців на острові до Рапа Нуї так і не навідався жоден корабель. Доблесному капітанові Бенсону геть не припав до смаку такий стан справ. Одного ранку він прокинувся, смачно вилаявся, сказав, що йому остогидли остров’яни з їх розміреним лінивим життям і що всім порядним людям не місце у цій Богом забутій дірі. Відтак американець вирішив відремонтувати корабельну шлюпку з «El Dorado» і дістатися до якогось великого порту, де його могли підібрати судна, що пропливали повз.
Проблема полягала в тому, що найближчим портом, куди регулярно заходили торгові та військові кораблі, був Папеете на о. Таїті (Французька Полінезія). Від острова Пасхи його відділяє… 2000 морських миль. Крім того, на той час на острові скінчилися сірники, через що бравому капітану довелося навчитись розпалювати вогонь тертям, як його добували рапануйці.
Попри все, наприкінці жовтня капітан Бенсон з двома товаришами повантажився у човен і відплив з острова Пасхи, тримаючи курс на захід. Через шістнадцять днів вони дісталися острова Мангавера. Перепочивши два дні, навіжений американець відправився на Таїті і, врешті-решт, подолавши наступних дев’ятсот миль за одинадцять днів, пришвартувався в Папеете.
Читать дальше