Микола Трублаїні - Оповідання про Далеку Північ

— Що ж то за люди? — схвильовано пита сліпий.

— Один, два. Це чоловіки. Жінка одна, друга. Знов чоловіки. Знов… — дівчина на мить запнулась, — ще жінка. Вона мені нага…

— Що ти кажеш?

— Нічого. То мені показалось. Біля птаха збираються наші люди. Анка щось промовляє. Підемо, брате, туди.

— Ні, — відмовився сліпий, — ми підемо туди потім.

Він присів на уламок дерева та про щось задумався.

Птаха над птахами Анка назвала одним словом:

— Літак.

Він залишив людей на острові і другого дня полетів назад. Двоє з тих людей оселились у яранзі, яку вони звали лікарнею. Решта — в інших ярангах.

Якось Анка одвідала сліпого і його маленьку сестру саме тоді, коли у них був Ілавірнік. Дико блискотіли очі старого. Він знов умовляв Овайюака умерти.

— Тоді знов буде щастя на острові, — запевняв він.

— Овайюак, — сказала Анка різко, — не слухай старого нерозумного діда. Ходім зі мною до лікарні. Там подивляться твої очі.

— Овайюак, не йди з цією дівчиною! — грізно закричав Ілавірнік.

Але сліпий не слухав його. Він сказав:

— Тепер ти навіть смертю не залякаєш мене.

Овайюак пішов за Анкою.

Кілька днів залишався Овайюак у лікарні. Навалук залишилася біля його ліжка.

Сліпого скупали у теплій воді.

Раніш Овайюак ніколи не купався, бо біля острова море завжди холодне, а лазень у ескімосів нема. І дивно, приємно почував себе Овайюак у лікарні. Навалук мовчки раділа.

Іноді до них приходила Анка. Вона розповідала про людей з зірками на грудях і шапках. Тих людей вона називала більшовиками. Себе Анка називала комсомолкою.

— І ти будеш комсомолкою, — казала вона Навалук.

Та от одного дня до лікарні покликали Ілавірніка.

— Дивись, діду, як ця людина зробить Овайюака щасливим, — сказала йому Анка й показала на літню жінку, що була в лікарні за найстаршу.

Овайюака одягли в білий халат і посадили в глибоке крісло.

Поруч на столику розклали блискучі ножі. Страхаючись дивилась на ті ножі Навалук.

— Овайюак, — промовив Ілавірнік, — вони хочуть тебе зарізати.

— Мовчи, діду, бо я знаю, що вони мені не пошкодять.

Літня жінка дала йому щось понюхати, і Овайюакові здалось, що він засинає.

Наче крізь сон він чув, як підіймали йому вії. Ніж торкнувся ока. Невже хочуть виколупати його сліпі очі? Він хотів підвестися з крісла, але не міг поворушитись. Хотів крикнути, але рот не одкрився і не розціпились зціплені зуби.

З хвилюванням чекав Овайюак того часу, коли знімуть пов'язку йому з очей.

І ось ця хвилина надійшла. Був вечір. При світлі лампи Овайюак побачив свою сестру, Анку та лікарку.

— Навалук, я бачу тебе! — крикнув він.

Сестра підійшла до нього.

— Чи скоро буде день? — спитав Овайюак.

— Ні, не скоро, — відповіла Анка, — вже почалася полярна ніч. Але ти пам'ятаєш мою обіцянку про яскраве світло серед ночі? Я здійсню її.

Анка повернулась до темного кутка яранги і промовила:

— Мамаюк, Овайюак хоче, щоб я здійснила свою обіцянку.

І в ту ж мить щось тріснуло в кутку, і всю ярангу залляло яскраве світло. Стало видно, як серед ясного дня. Овайюак побачив у кутку Мамаюк. Вона теж підійшла до нього і, радо сміючись, простягла руку.

— Овайюак, — промовила Навалук, — це вона прилетіла з тим птахом над птахами, що зветься літак.

— Овайюак, — сказала Мамаюк, — чи до вподоби тобі це світло, що зветься електрика? Це горить вітер, що крутить надворі крила залізної вежі.

— Це друге сонце, — відповів Овайюак.

— На великому суходолі, — продовжувала Мамаюк, — скрізь багато цього другого сонця. Воно не лише світить, але й гріє і навіть працює.

— Розкажи, що ти бачила там? — попросив ескімос.

— Я бачила там байдарки — більші, ніж усі наші яранги разом. Я бачила там яранги, як найбільші горби нашого острова. Я чула, як люди розмовляють між собою на такій віддалі, що навіть не бачать один одного.

— То казка, — прошепотів хтось з кутка, і Овайюак побачив Ілавірніка.

— Мовчи, діду! — крикнув ескімос.

— Овайюак, — продовжувала Мамаюк, — я бачила, як лікують там хворих. Таких, що у нас на острові вбивають, там виліковують.

— Яка ти щаслива, що бачила те все. І я щасливий, що бачу тебе й чую твоє оповідання. А скажи, я і Навалук могли б туди поїхати?

— Анка вже обіцяла, що коли кінчиться полярна ніч, ви полетите туди. Навалук там зостанеться вчитись, а ти повернешся. Пізніше повернеться й вона, і ми разом працюватимемо на нашому острові.