Джек Лондон - Північна Одіссея

Є така річ, як галюцинація. Я знав про її існування навіть тоді, коли зазирав йому через плече. Мені завжди було цікаво, що ж то таке? Усе життя мені хотілося пізнати це явище на власному досвіді. І ось нарешті це сталося. Я використаю цю нагоду по максимуму. Що таке уява? Вона здатна витворити щось із нічого. А яким чином щось може стати чимось там, де нічого нема? Нехай над цим ламають голову метафізики. А я й без них знаю. І мені їхня схоластика ні до чого. Є реальний світ, і все в ньому — реальне. Що не є реальним — не існує. Тому його — немає. Однак він намагається надурити мене і змусити повірити у своє існування… Але я ні на хвилину не сумніваюся, що його буття закінчується за межами клітин мого мозку.

Сьогодні я бачив його. Він сидів за столом і писав. Я був шокований, бо вважав, що розвіяв цей міф. Однак, уважніше придивившись, я все ж таки виявив, що його там немає, — то знову мій розум викинув свій звичний трюк. Я довго розмірковував над тим, що сталося. Схоже, з моєю психікою коїться щось зле, та й моє задавнене нетравлення шлунка дається взнаки своїм бурчанням. Треба робити моціон. Щодня я гулятиму по дві години.

Це неможливо. Я не можу робити моціон. Щоразу, коли я повертаюся з прогулянки, він сидить у кріслі за моїм столом. І щоразу вигнати його стає дедалі важче. Це — моє крісло. І я на цьому наполягаю. Так, колись воно належало йому, але він помер, і воно йому більше не належить. Ось як можна обманути самого себе вигаданими фантомами! Немає в цій примарі нічого реального. Я це добре знаю. Моє тверде переконання ґрунтується на п'ятдесятирічних студіях. Померлі є мертвими.

Проте дивна річ. Сьогодні, йдучи на прогулянку, я поклав авторучку в кишеню перед тим, як вийти з кімнати. Я чітко це пам'ятаю. У ту мить я поглянув на годинник. Була десята двадцять. Однак після повернення я побачив, що моя авторучка лежить на столі. Хтось нею користувався. Чорнила в ній лишилося мало. Мені дуже не хочеться, щоб він так багато писав. Це мене пригнічує.

Було одне, в чому ми з Джимом не зовсім погоджувалися. Він вірив у вічність форм усього сущого. Звідси цілком резонно випливала його віра в безсмертя та в інші поняття, якими оперують філософи-метафізики. Це мене дратувало. Я наполегливо намагався продемонструвати йому, що переконання у вічності форм стало результатом його давньої одержимості логікою й математикою. Звісно, що, маючи таку перекручену, тенденційну й абстрактну точку зору, дуже легко повірити у вічність форм.

Коли я чув про невидимий світ, мені ставало смішно. Тільки реальне є реальним, твердив я, а того, що не сприймається органами чуття, бути не може. Я вірив у механічний всесвіт. Хімія та фізика пояснюють усе. «Чи може існувати неіснуюче?» — запитував він у відповідь. Я ж відказував, що це — лише один з головних засновків хибного силогізму християнського богослов'я. Повірте мені, я теж маю свою логіку і добре її знаю. Але він вперто стояв на своєму. Мене завжди дратували філософи-ідеалісти.

Одного разу я виклав йому свій символ віри. Він був простим, стислим і неспростовним. Навіть зараз, пишучи ці рядки, я знаю, що він є неспростовним. Ось так. Я сказав йому: «Як і Гоббс [50] Гоббс, Томас (1588–1679) — англійський філософ, створив першу закінчену систему механістичного матеріалізму, відкидав існування особливої мислячої субстанції й доводив, що мислення є теж чимось матеріальним. , я стверджую, що неможливо відокремити думку від мислячої матерії. Як і Бекон [51] Бекон, Френсіс — англійський філософ, засновник англійського матеріалізму. , я стверджую, що мислення людини спирається на світ відчуттів. Як і Кант [52] Кант, Емануїл (1724–1804) — німецький філософ, зачинатель німецької класичної філософії. , я стверджую, що всесвіт має механічне походження і що світобудова є природним історичним процесом. Як і Лаплас [53] Лаплас, П'єр-Симон (1749–1827) — французький математик і астроном, один із творців теорії ймовірності. , я стверджую, що немає потреби висувати гіпотезу творця. Тому, насамкінець, на основі всього вищесказаного, я стверджую, що форма є ефемерною. Форма тлінна. Тому тлінні й ми».

Ще раз повторю — то було неспростовне твердження. Одначе він таки спробував спростувати його сумнозвісним софізмом Пейлі [54] Софізм Пейлі про годинник. — Софізм — умовивід, що формально здається правильним, а насправді грунтується на навмисне неправильному доборі вихідних засад. Палі (Пейлі), Вільям (1743–1805) — англійський теолог, відомий своїм аргументом на користь розумного задуму в природі: подібно до того, як складний годинниковий механізм передбачає існування годинникаря, який створив його, так організованість і доцільність, що панують у світі, підтверджують існування великого Творця (Світ, як годинник, не міг виникнути випадково). , де світ уподібнюється механічному годиннику. Потім він згадав про радій і таки висловив твердження, що саме існування матерії ставиться під сумнів найновішими лабораторними дослідженнями. Казати таке могла лише дитина. Я й не підозрював, що він такий незрілий.